Психологічні захисти допомагають людині впоратися з почуттями або думками про себе, які для неї нестерпні.
Щоб не відчувати страх, біль, сором, провину, горе, печаль, злість, заздрість, людина придумує різні пояснення, виправдання, раціоналізує, витісняє, прикидається, що не чує, не бачить, не розуміє. Адже інакше доведеться зустрітися з сильними почуттями, які дуже лякають або здаються неприпустимими.
Але не тільки нестерпні почуття формують захисти.
Дуже часто ми захищаємо якийсь наш образ всередині себе.
«Я повинен бути розумним, сильним, сміливим ...» або «я не повинен бути слабким, нужденним, дурним ...». Цей внутрішній дозволений образ допомагає нам жити. За кожним «повинен» є щось, що захищає нас від наслідків.
Я повинен бути розумним, щоб …
Якщо я буду дурним, то …
Я повинен бути сміливим, інакше …
Мета психологічних захистів проста – захищати.
Все, що колись було створено всередині нашої психіки, було необхідним для виживання. І поки воно працює, поки наслідки використання цих захистів не впливають на рівень життя, людина не розуміє, навіщо від них відмовлятися.
І не бачить сенсу щось міняти.
Проблеми починаються тоді, коли ці психологічні захисти стають перешкодою для досягнення бажаного, для самореалізації, для іншої якості життя.
Є кілька основних сфер, в яких я постійно зустрічаюся з негативними наслідками захистів.
Це прокрастинація, самореалізація і стосунки.
Як захисні механізми проявляються в прокрастинації.
В основі прокрастинації – уникнення неприємних почуттів, пов'язаних з виконанням певних справ. Причин у прокрастинації досить багато, але в основі лежать страхи. Окремим пунктом я виділяю нарцисичну травму, яка проявляється в завищених вимогах до себе, мало пов'язаних з реальними здібностями.
Переважно коли людина приходить в психотерапію, щоб працювати з прокрастинацією, вона досить відкрита до того, щоб досліджувати свої страхи, травми, і процес йде за відомою схемою.
Але якщо людина закрита психологічними захистами, то найчастіше вона саботує процес. Тому що не готова зізнаватися в тому, що їй страшно, що вона не така, як їй здається, що вона може з чимось не впоратися, що вона вразлива, що їй щось важко дається.
І тоді ми приходимо в точку «сліпої плями», де я не розумію, чому не можу це зробити. Просто ступор. Фізичний або емоційний параліч. Тому що це місце зустрічі з якимось нестерпним і неприпустимим баченням себе.
Наприклад, людині, якій дуже важливо зберегти образ себе безстрашної, сильної, людини, яка нічого не боїться, дуже соромно зізнатися, що їй страшно або що вона в чомусь сумнівається, або що є хтось, хто на неї може вплинути.
Такі люди рішення проблеми прокрастинації найчастіше бачать в недостатній силі волі, коли необхідно просто змусити себе і зробити. Тому що в цьому випадку вони зберігають свій образ сильної і вольової особистості.
Або люди, які вважають себе дуже талановитими і здібними, бояться зробити щось, що покаже їм, що вони не настільки талановиті і здібні, як вони про себе думають. Їм страшно зустрітися зі зворотним зв'язком від реальності, зіткнутися з соромом і самокритикою, що вони бездарні.
Проблемою все це стає тоді, коли силою волі і наскоком завдання не вирішуються тривалий час. Усередині починає накопичуватися напруга, яке призводить до формування тілесного симптому, через скидання напруги в житті з'являються залежності, а іноді все закінчується депресією.
У темі самореалізації найчастішим проявом психологічних захистів є фраза «Я не знаю, чого хочу».
Людина бачить проблему своєї нереалізованості в тому, що у неї недостатньо мотивації або що вона не знає, чого хоче. Тому що їй здається, що якби вона знала, вона би обов'язково реалізувала себе.
Такі люди багато сил витрачає на пошуки себе, походи на мотиваційні тренінги, пошуки відповіді на питання «Як знайти своє бажання?».
Їм здається, що проблема у його відсутності.
В реальності ж вони бояться зустрітися з якоюсь правдою про себе. Правдою, яка їм не сподобається. Поки вони знаходяться в пошуку, у них зберігається ідеалістичний образ себе, який реальність ніяким чином не порушує. Вони талановиті, розумні, потенційно успішні, просто у них бунтівний дух, вони не знають, чого хочуть, ось така ось їх внутрішня природа.
Їх захищає ідея:
«Якби я хотів, я міг би».
Але важливо зрозуміти, що в житті працює інше правило:
«Якби я міг, я б хотів».
І знову ж таки, чим загрожує цей самообман? Тим, що він призводить до наслідків, подібних до наслідків прокрастинації: особистісна криза, депресія, залежності, низький рівень енергії, відчуття безглуздості життя, психосоматика.
Психологічні захисти і відносини.
Окремо можна довго говорити про те, як психологічні захисти заважають будувати нам відносини.
Дуже часто люди йдуть в захисти і надмірно раціоналізують тему відносин, щоб приховати свою потребу в близькості, страх відчути біль, страх бути покинутим, прожити горе втрати.
Бажання уникнути болю дуже зрозуміле. Ми всі не хочемо зустрічатися з болем, втратою. Проблема з’являється тоді, коли, закрившись раціоналізацією, люди не бачать, як емоційно вони все одно втягуються у відносини, які починають керувати їхнім життям.
Це часта історія серед сильних і незалежних чоловіків і жінок, які прийняли для себе рішення, що вони не повинні мати потребу в людях. Найчастіше це пов'язано з якимось травматичним досвідом в минулому.
Формально від голови вони кажуть, що ніхто їм не потрібен. Але якщо це захист, то вони не помітять, як зможуть стати жертвою якогось свого емоційного потягу, який вони не зможуть контролювати.
Тобто когнітивно вони сильні і сміливі, а коли раптом в їхньому житті з'являється людина, яка емоційно чіпляє, вони починають це раціоналізувати.
«Я тут тимчасово, в будь-який момент можу розірвати відносини, я просто допомагаю йому/їй стати на ноги, я такий сильний, і тому я буду допомагати».
Тобто люди не бачать, що вони вже зависли в цих відносинах, тому що їх образ сильного і сміливого знаходиться в конфлікті з ідеєю потребувати інших людей і хотіти бути в близькості. Тому що потребувати соромно, боляче і вразливо. А я не повинен цього відчувати.
На сесіях такі люди кажуть, що їм ніхто не потрібен, але тільки чомусь не можуть викинути його/її з голови, це якась дурниця, вони ж сильніші за це. Він / вона все головою вирішив/вирішила, це не треба, не підходить.
І поки їх образ сильної і незалежної людини боїться бути зруйнованим, вони будуть незрозуміло чому страждати через таку «фігню».
Окремим захистом можна назвати знецінення втрати. Коли відносини закінчилися, і людина замість того, щоб прожити цю втрату і рухатися далі, починає говорити, що взагалі не дуже-то й хотілося, не так вже мені було і боляче, не настільки це все було цінним.
Прагнучи таким чином уникнути болю, смутку, втрати, людина намагається анестезувати себе через раціоналізацію і знецінення.
Непрожита втрата часто стає причиною депресії, відчуттям втрати сенсу і постійної туги, які треба чимось заглушати. І проблемою якраз є ті способи, якими людина глушить біль. Зокрема, залежності. Взагалі залежності – частий супутник захистів. Вони допомагають витримати вантаж емоцій, які не хочеться усвідомлювати.
Тому якщо у людини є залежність, відразу можна дивитися в те, що там багато небажання зустрічатися з якоюсь правдою про себе.
Резюме.
У психологічних захистах немає нічого поганого. Ми всі ними користуємося, вони є у кожного з нас. Проблемою вони стають тоді, коли ціна, яку ми платимо за їх використання, стає занадто високою.
Але з іншого боку, це саме той час і місце, коли можна розібратися з ними і допомогти собі стати більш цілісним, автентичним, зціленим.
Важливо зрозуміти, що в основі захистів лежить страх пережити почуття, побачити якийсь інший образ себе або дізнатися правду про себе. Це все в короткостроковому періоді допомагає уникнути одного виду болю. У довгостроковому – призводить до ще більшого болю.
Допомогти собі самому буває досить складно. Тому що чесність з собою вступає в той самий конфлікт інтересів іншого образу себе. І часто саме наявність сорому про неприємний нам образі не дає визнати іншу правду.
Але якщо ви хочете спробувати розібратися з собою, якщо ви припускаєте, що захисти можуть вам заважати, допомогти може така вправа.
Найпростіше-запитати себе «а що якщо ...» і тут продовжити фразу тим, чого уникаєте і не хочете приймати.
«А що якщо я боюся», «а що якщо мені боляче», «а що якщо я не такий, як думаю і як кажу», «а що якщо я неправий».
Якщо це захист, то за цим питанням з’являться якісь почуття і емоції, які можуть лякати або бути неприємними.
Це перший етап.
Зрозуміти, що ви себе дійсно захищаєте.
Потім спробувати зрозуміти, від чого саме захищаєте, задаючи питання «чим небезпечні ці почуття або цей інший образ себе?»
І далі вже можна працювати з першопричиною.
А що якщо я боюся?
Мені буде соромно.
Чому?
Тому що це означає, що я слабкий.
Чому не можна бути слабким?
Тому що це означає, що всі можуть мене висміяти/я не в безпеці/я нікому не буду потрібен / мене виженуть…
Що буде, якщо я зізнаюся, що мені важлива близькість?
Там багато страху.
Чому?
Мені буде дуже страшно втратити цю людину / я боюся, що мені зроблять боляче/страх, що не переживу втрату...
І з першопричиною вже можна працювати в психотерапії.
Важливо пам'ятати, що в житті ми завжди балансуємо між різними страхами. Адже осмислене і наповнене життя завжди пов'язане з переживаннями нашої вразливості, втрати контролю, невизначеності.
І нам щоразу доводиться вибирати, яким шляхом ми будемо слідувати: орієнтованим на наші глибинні цінності або безпечним, але від цього трохи мертвим.
Автор – Марія Жиган