Напевно, багато хто з вас чув про принцип «конфіденційності» при роботі в групі.
Це дійсно один з базових принципів роботи групи: учасники групи не розповідають нікому про те, що відбувалося в групі.
І якщо ми приймемо це правило в такій редакції, то ми чесно всіх обдуримо.
Адже те, що відбувається в групі, зазвичай сильно чіпляє, вражає або хвилює.
І це провокує бажання з кимось розділити почуття і враження.
Звичайно, ідеальний варіант – прийти на наступну групу і висловити все, чим вразився тут же, в групі.
Але давайте будемо реалістами. І будемо розуміти, що людина слабка, з одного боку, і нетерпляча, з іншого боку.
До того ж, розповісти щось розбурхує душу-хороший спосіб зблизитися зі своїм партнером.
Тому є деякі уточнення.
По-перше, учасники не розповідають, хто саме був на тренінгу/семінарі/вебінарі (бути на загальному фото чи ні – особиста справа кожного, а на приватні фото та розміщення їх у соцмережі необхідний дозвіл).
По-друге, зверніть увагу на тих, з ким у вас є точно перетини в житті (через роботу, знайомих знайомих, родичів і таке інше).
Ось про них точно нічого і ніколи в своєму оточенні розповідати не можна. Навіть натяками. Навіть без імені. Ніколи. І нічого.
По-третє, якщо чиясь історія сильно вразила, якщо ви не можете втриматися, будь ласка, діліться своїми враженнями, а не фактами історії!!!
Наприклад: «У нас на одну учасницю напали на вулиці, я так сильно злякалася, що у мене руки досі трусяться, я згадала, як одного разу зі мною сталося ..., і так стало її шкода, і страшно по вулиці ходити, як Земля носить цих негідників».
Насправді, в такому викладі те, що було на тренінгу, стало приводом, щоб розкрити свої переживання.
«Фігурою» обговорення стала не учасниця, котра розповіла про напад, а спогади і страхи автора слів, наведених у прикладі.
Для чого взагалі потрібна конфіденційність?
По-перше, для забезпечення безпеки відкритості та самопред'явлення учасників. І цьому ми присвятили першу частину нашої розмови про безпеку.
Але є ще одне важливе значення конфіденційності, отже, ще один підпункт цього важливого принципу.
Групова терапія та навчання в групі – це процес, який проходить у групі. Важливо, щоб всередині групи була довірча обстановка, а група була по-справжньому згуртованою.
Тому наступний пункт конфіденційності передбачає «не обговорювати те, що відбувається на групі під час перерв, зустрічей між групами, на зустрічах малих груп, в листуваннях і особистих обговореннях».
Це дуже важливо!!!
Тому що обговорення когось за спиною називається плітками. Чому це погано?
По-перше, тому що дуже боляче і прикро, коли твої одногрупники обговорюють тебе за спиною.
По-друге, якщо хочеться про щось говорити, значить, щось вразило. Тоді чому це не сказати на групі?
По-друге, обговорення того, що відбувається (особливо негативного) за межами групи – це «злив енергії».
Тобто ви сходили, поскаржилися або погнівались, звільнилися від емоцій, що переповнювали вас, і прийшли на групу, наче нічого й не сталося.
Це дуже впливає на динаміку групи: ви позбавляєте людей можливості чути різні відгуки і за рахунок цього бачити більш повно картину того, що відбувається, а також не будуєте прямі відносини і позбавляєте себе нового досвіду і розвитку нових навичок.
Так, це може бути дуже важко.
Тому що ми росли в системі, де не можна відкрито те, що думаєш, говорити батькам, вчителям, начальнику і навіть часом подрузі – без ризику втрати відносин.
Однак терапевтичні групи (і навчальні теж) існують для того, щоб ми могли отримати досвід чесних стосунків.
Тому що це корисно не тільки для їх побудови у житті, але й для того, щоб стати більш цілісною та зрілою особистістю.
З іншого боку, дійсно існують одкровення і ситуації, про які вкрай важливо зберігати цілковиту конфіденційність.
Для таких випадків існує «правило другого ключа».
Наприклад, учасник групи каже, що у нього виявили онокологічне захворювання і не хоче, щоб про нього хтось знав. Або учасниця розповідає про домашнє насильство чи то ще про якісь дуже болючі і травматичні події.
У цьому випадку тренер активізує правило другого ключа, яке передбачає, що ні з ким і ніколи ця тема не обговорюється.
У вас є один шанс відреагування в групі – тільки під час зворотних зв'язків і відгуків. Далі ця тема закривається назавжди.
Точніше, тільки безпосередній учасник ситуації може почати обговорювати ситуацію знову.
І наостанок хочеться нагадати про делікатність при розпитуваннях якогось учасника, який був відвертий на минулій зустрічі: для нього це було актуально «там і тоді», а «тут і тепер» він може вже бути в іншій темі.
Те саме стосується і зустрічей на вулиці, і розпитувань із серії «чим все це закінчилося». Обережно перевіряйте, чи хоче людина про це говорити. А краще говорите про свої почуття, це завжди безпечно і делікатно))
Тетяна Гадельшина