5 тез про дитячий гнів від психотерапевтки Вайолет Оклендер

Про право дітей і дорослих на почуття та емоції написано чимало книг і статей. Але нашим дітям, як і раніше, не можна злитися.

Словосполучення «дитячий гнів» і досі викликає страх і запитання…Що зі мною і з моєю дитиною не так? Коли він уже стане схожим на нормальну людину?

Вайолет Оклендер, доктор психології, гештальт-терапевтка, спеціалістка з сімейного та дитячого консультування, у своїй книзі Скрытые сокровища. Путеводитель по внутреннему миру ребёнка розповідає про те, навіщо дитині потрібне обурення і як із ним бути.

1. Гнів — спосіб довести власну значущість.

• Прояв гніву у дитини — лише спроба спочатку позначити, а потім задовольнити власні потреби.

• Гнів — не показник того, що дитина погана, зла чи невдячна.

• Діти не вміють спокійно й аргументовано говорити про те, чого вони хочуть. А про те, чого не хочуть, — тим більше.

• Маленькій людині значно простіше крикнути мамі в обличчя неприємну і страшну фразу на кшталт «Я тебе ненавиджу», ніж пояснити, що саме викликало її роздратування та образу.

• Чим сильніше дитина стримує власний гнів, тим менше вона дбає про свої бажання, тим слабша віра в те, що дорослі турбуються про її потреби.

• На жаль, разом із цими відчуттями до дітей поступово приходить усвідомлення власної незначущості, «Я» дитини пригнічується.

• Травмоване «Я» Вайолет Оклендер порівнює з квіткою, що в’яне. Образне, але дуже гірке порівняння.

2. Непрожитий гнів може стати причиною самоістязання та хвороб.

• Звучить неприємно, але багато дітей, які не мають можливості виразити свій гнів, починають шкодити самим собі — завдавати собі того, що хотіли б зробити своєму кривднику.

• У книзі Вайолет Оклендер розповідає про дівчинку, яка викликала у себе мігрень, дряпала шкіру, виривала волосся, починала відчувати біль у животі.

• Усе це — реакція на агресивні фрази «Ніколи не смій так говорити».

• Дівчинка розуміла, що відкрито виражати свої емоції небезпечно. Тому починала шукати інші, більш безпечні способи.

• У цьому випадку біль у животі був тим, що не сказано, приховано, залишено в собі без надії та пояснень.

• Діти, яким не дозволяють злитися, можуть замикатися в собі, ставати холодними й відстороненими або дивовижно ввічливими, слухняними й зручними, такими, що дружать із правилами.

• На перший погляд така дитина ідеальна. Насправді ж, на жаль, до ідеального стану дуже далеко.

3. Наслідки стримування агресії в дитинстві залишаються на все життя.

• Вайолет Оклендер розповідає про досвід роботи із сорокарічною жінкою, яка мала труднощі у взаємодії з іншими людьми.

• Річ у тім, що у чотирирічному віці вона прийняла рішення не дратувати свою матір запитаннями, а натомість — терпляче мовчати, тримаючи в собі почуття та переживання.

• У дорослому віці жінка пам’ятала про це. Тоді це рішення стало свідомим вибором і гарантувало їй захист від небезпечного світу — матері, яка дратувалася через її прохання та запитання.

• У такій формі проявилася боротьба дівчинки за рівновагу. У підсумку мовчання і стримування стали стилем життя.

4. Контекст має значення.

• Дитяча агресія не виникає з повітря.

• Дитячий гнів може бути прихованим спротивом розлученню батьків або постійним сімейним сваркам.

• Гнів дітей із притулків і дитячих будинків може бути реакцією на пережиті розгубленість і біль, адже від них відмовилися найближчі люди.

5. Навіть малюка можна навчити виражати гнів.

• Етапи терапевтичної роботи з дитячим гнівом за Оклендер: розпізнавання, прийняття та вибір способу вираження власного гніву.

• Спершу дитина повинна просто усвідомити, що вона злиться. Не ображена, не соромиться, не радіє — а саме злиться.

• Потім власну злість потрібно прийняти. Це складно, особливо в системі координат, де злитися зазвичай вважається погано, а не добре.

• Насправді злитися — це нормально. Зляться всі: і дорослі, і діти. Люди такі, що тут поробиш…

• Після прийняття власної злості настає вибір способу вираження невдоволення. Дитині можна запропонувати щовечора ділитися тим, що протягом дня викликало негативні емоції. Головне — не осуджувати, а спокійно слухати.

• Також не варто забувати про фізичну активність. Розлюченій дитині можна порадити побігати чи попригати, попнути м’яч, зім’яти газету, накричати на іграшку або подушку.

• Ярість можна виражати через гру з ляльками, роботу з глиною або пластиліном, малюнки.

Як бачите, дитяча злість – це не просто каприз :)

Якщо ви хочете більше знати та розуміти, що відчувають ваші діти і чому, що з цим робити або як їм допомогти, запрошуємо вас до групи з роботи з дітьми, підлітками та батьками.

Кому буде корисна ця група?

• Тим, кого цікавить тема роботи з дітьми та сім’ями.

• Тим, хто прагне краще знати та розуміти своїх дітей і себе у стосунках із ними.

• Або навіть тим, хто бажає розібратися у стосунках зі своїми власними батьками.

Старт програми:

Детальнішу інформацію можна переглянути тут.