Батьки – перший і головний досвід для дітей.
Від батьків дитина отримує перші послання про те, якою вона є, як влаштовані взаєминам між людьми, як влаштований світ.
Тобто спочатку дитина бачить очима батьків, потім додаються послання інших дорослих, однолітків, медіа і т. д.
Плюс дитина починає розпізнавати свої відчуття, почуття, думки…
Можете уявити, яке різноголосся?
Щось розрулюється автоматично, щось перетворюється в стабільні внутрішні конфлікти. Причому зміст послань не такий вже й важливий.
Два приклади.
Батьки кажуть «треба бути активним, вдома сидять тільки ледарі».
Дитина починає ходити на додаткові заняття, брати участь у заходах, отримує грамоту, батьки задоволені, дитина задоволена.
Але ось іноді дитині не хочеться на ці заняття, хочеться позалипати в телефоні або просто виспатися в свій вихідний.
Але треба – значить треба, а кращий відпочинок – це зміна діяльності.
І ось це вже доросла людина з суперзавантаженим розкладом, хронічною втомою і тривогою під час пауз.
Другий приклад: батьки говорять дитині про гуртки-секції «хочеш – ходи, не хочеш – не ходи».
Дитина на кілька занять пішла, потім полінувалася і не пішла.
Поновлює заняття, а інші діти вже чогось навчилися за цей час, дитина засмучується, каже вдома батькам: «Це все маячня, більше не піду».
Батьки плечима знизують, їм же краще, нікуди дитину возити не треба.
І ось це вже доросла людина без хобі, їй важко організуватися і регулярно ходити на якісь заняття, підтримувати себе при виникненні природних труднощів, коли вчишся чомусь новому.
Людині часто буває нудно і сумно.
Отож, в якій би сім'ї не виховувалася людина, як жартують фахівці, «їй завжди буде, що розповісти своєму психотерапевту».
У процесі терапії доросла людина може переосмислити висновки і правила, отримані в сім'ї, і розібратися, які її власні уявлення про себе, інших людей і світ. І що ще важливіше, якого майбутнього їй хочеться.
«Важливо не те, що зробили з мене, а те, що я сам зробив з того, що зробили з мене»
Жан-Поль Сартр
Автори тексту: Олег Лі та Світлана Циремпілова