Що найважливіше та найсуттєвіше можна сказати про методологію роботи гештальт-терапевта?
Так, щоб передати студентам суть того, чому вони будуть навчатися протягом декількох років.
Всі знання, які студент отримує в процесі навчання, і всі навички, здобуті в ході власної терапії та практики, в підсумку зводяться до фронезісу.
До ефективного ситуаційного мислення, завдяки якому терапевт вловлює суть ситуації та приймає найбільш адекватне їй рішення.
І так — у кожну мить терапевтичної сесії.
Гештальт-терапевт не працює за протоколом, він не слідує заздалегідь відомому плану. Він обирає, створює інтервенцію в кожен конкретний момент — виходячи з ситуації, що склалася на цю хвилину.
А вона, згідно з теорією поля, постійно змінюється.
Про поняття фронезісу в практиці роботи гештальт-терапевта можна детальніше прочитати в статті Джанні Франчесетті «Перспектива поля в клінічній практиці: до теорії терапевтичного фронезісу».
Якось гештальт-терапевтку Руеллу Франкзапитали: а що робити, якщо клієнт робить те чи інше, вчиняє такі-то рухи, а що це означає...
І Руелла відповідає:
«Я не знаю». Все це потрібно досліджувати. Ці питання не мають сенсу без контексту конкретної ситуації…”
Тобто, це означає, що терапевт не знає, якою буде її наступна інтервенція. Вона не йде за написаним планом. Кожна наступна інтервенція терапевта залежить від того, що тільки що сталося, що сталося ось зараз — до неї.
Студенти часто в це не вірять. Не вірять, що досвідчені гештальт-терапевти, тренери не знають, що вони будуть робити в сесії далі.
Ці тези дуже важливі.
Вони ключові для розуміння роботи гештальт-терапевта.
Тому що, якщо я точно знаю, куди я «йду» в сесії, якщо я розумію, що я буду говорити, запитувати далі або пропонувати клієнту, це означає, що я не враховую нову ситуацію, яка кожного разу створюється: після кожної моєї інтервенції, після кожної відповіді мого клієнта.
І тоді я перестаю враховувати поле, перестаю спиратися на те, що відбувається тут і зараз.
Звісно, не можна сказати, що всі інтервенції абсолютно непередбачувані, що немає якогось горизонту очікування, логіки, у рамках якої вони виникають.
Ця зона можливого саме задається знаннями, розумінням різних концепцій, які входять у методологію гештальт-підходу.
Інтервенції виникають з цих знань і з відчуття, сприйняття ситуації. Навчання гештальт-терапії, таким чином, можна уявити з одного боку як знайомство з набором понять, концепцій, які лежать в основі терапевтичного мислення, і як оволодіння вмінням перебувати в ситуації, присутність, усвідомлення її — з іншого.
Стаття створена на основі тексту Олени Ворожейкіної