"Свобода —це відповідальність. Ось чому всі її так бояться" (Б. Шоу)
У 90-ті було модно на тренінгах закликати:
"Ваше життя не працює, візьміть відповідальність за своє життя".
Це не працює.
Неможливо привласнити відповідальність за вибір, який зумовлений травмою, культурою, референтною групою тощо.
Насправді завдання психотерапії полягає не в цих закликах, а в тому, аби повернути людині свободу вибору, тоді відповідальність випливає з самого факту свободи вибору.
"Нецікаво вішати людину, якщо та нічого не має проти" (Б. Шоу)
Опір змінам в психотерапії — один з наріжних каменів.
Саме завдяки опору психотерапія можлива.
Якби не було опору, все обмежувалося б тренінгами успішних соціальних навичок.
Опір дозволяє терапевту загострити увагу клієнта на інтрапсихічному конфлікті і зробити його предметом аналізу.
Це важливо, адже в іншому випадку ми тренуємо навичок, а не культуру усвідомлення.
"Кожна людина, якій за сорок, — пропащий негідник" ( Ф. Бекон)
Якщо придивитися, то можна помітити сильну розбіжність християнської та екзистенціальної концепції гріха і спокути.
У християнстві гріх можна спокутувати життєвим подвигом, стражданнями, жертвою, оплатити (індульгенція)
В екзистенціалізмі гріхи тільки накопичуються, їх неможливо спокутувати.
Світська психотерапія — хороша підмога для тих, хто поділяє ідеї екзистенціалізму.
"Єдине по-справжньому серйозне переконання полягає в тому, що в світі немає нічого, що слід було б сприймати всерйоз" (C. Батлер)
У цих словах багато відчаю.
Втім, як казав один розумний чоловік:
"Якщо серйозно задуматися про життя, особливих приводів для радості немає”.
Що нам залишається?
Притиснутися один до одного фізично або ментально, спочатку наслідувати, а потім посміятися. Чи не це ще одна з функцій психотерапії?
"Двозначність, що зустрічається майже в кожній нашій фразі, - це не прискіпливий казуїст, а навпаки, одноока служниця істини... двозначність вказує на обмеженість виразів, що розуміються занадто загально або занадто туманно, наполягає на необхідності обирати між значеннями, дублюючими один одного" (Томас де Квінсі)
З чого почалася сучасна психотерапія?
З аналізу снів і психопатології повсякденного життя: застереження, помилки, істеричні парези і паралічі і т. д.
Двозначність виявляє приховане бажання, виявляє істину.
Амбівалентність — це суть людської психіки, а якщо ще точніше — полівалентність.
У психічному світі людини, що сидить навпроти нас, істина — це те, що полегшує її страждання, як правило, це погляд, що утримує обидві полярності двозначності, а не наша, нехай навіть найкращим чином обгрунтована, гіпотеза або інтерпретація.