В кабінеті одного терапевта стояла старовинна напольна шафа з витонченою різьбленою консолею.
Вона була зроблена з чудового червоного дерева і вже багато років гордо піднімалася над робочим столом, опираючись на фігурні бронзові ніжки.
Всі її п'ять полиць були повністю заповнені розумними книгами. Шафа вела з книгами стару дружбу і часто спілкувалася з ними вночі, розмірковуючи про тонкощі психотерапії і про сесії, що відбувались в кабінеті.
Одного разу одна з полиць шафи зламалася, і власникові кабінета порадили відправити її на реставрацію. Почувши невідоме, і тому лякаюче слово - «реставрація», шафа застигла від страху, так і стояла до вечора.
Коли терапевт, закінчивши роботу, вимкнув світло і вийшов з кабінету, шафа раптом заскрипіла і захрипіла так, що всі її полиці затанцювали, а деякі книжки від здивування впали на підлогу.
І ось шафу ніби «прорвало» – з хрипом і скрипом вона раптом почала гомоніти, розповідаючи одну за одною історії клієнтів, колись почуті у стінах цього кабінету.
Книги були в шоці. Всі ці історії вони чули, знали і пам'ятали не гірше самої шафи. Але вона говорила і говорила, і цей потік слів зміг зупинити лише дуже поважний для всіх мешканців кабінету великий том Зигмунда Фрейда.
«Що з тобою?»
- стурбовано запитав він.
Ніби прийшовши до тями після словесного делірію, шафа замовкла, а потім задумливо сказала:
«Щось нахлинуло... сама не розумію».
«Дефлексія в чистому вигляді»,
- мудро виголосила Книга Польстерів.
«І яке почуття ми приховуємо?» -
невинно зацікавився підручник з Гештальт-терапії.
Шафа похмуро мовчала, відчуваючи, як стають важкими її фігурні бронзові ніжки.
«Я злюся. Злюся на себе. Стільки років вірою і правдою служила. А він мене відправляє... Тупа, наївна дерев'яна іграшка, як я могла йому довіритися! Краще б відразу впала і...»,
- закричала вона.
«Зрозуміло. Ретрофлексія»,
- авторитетно висловився психологічний словник і виразно поглянув на шість книг Перлса, що блищали обкладинками на першій полиці.
«Так, злитися на себе безпечно»,
- задумливо сказала барвиста енциклопедія.
«А на кого б ти впала?».
«Так на терапевта, на кого ж ще!»
- із гнівом вигукнула шафа.
«Це він, саме він у всьому винний! Обтяжив мене так, що ніжки ламаються, не кажучи вже про полиці! Вічно зайнятий своїми клієнтами, а з мене й пилу немає коли змахнути, і поліроллю мене немає коли витерти, ось і засохла вся! Він мене розтрощив!»
«Проекція»,
- гірко зазначив тоненький збірник терапевтичних статей з третьої полиці.
«Ах, проекція?! Ну і нехай! …Добре. Я сама знаю, що стала старою і за собою не слідкую!»
- мучилася етажерка, відчайдушно гойдаючись зі сторони в сторону на своїх бронзових ніжках.
«Нікому, нікому я тепер не потрібна! Я - стара рухлядь!»
«Обезцінення»,
- просвистів з темного кутка пожовклий від часу фоліант Лао-Цзи.
«А як же я без вас буду тепер?!»
- етажерка раптом згадала про книги.
«І без наших півночних розмов, без сесій, без цього кабінету?!»
Вона важко зітхнула.
«Я ж з цим кабінетом злита майже в єдине ціле. Вросла в нього, ніби дерево в землю. А про терапевта і говорити нічого, я без нього свого життя не уявляю».
«Злиття душ, сплетіння тіл.. і я - твоя, вся без залишку»,
- трагілірично прогомонів томик сексуальної психотерапії, що був засунений за лавандову ікебану на верхній полиці.
І тут заговорив мовчавший до цього щоденник терапевта, який лежав на столі.
«В мені сьогодні з'явився новий запис»
- багатозначно сказав він.
«Який?»
- хором запитали книги та етажерка.
«Лагодять старий меблі. Антикваріат - реставрують»,
- повільно та урочисто декламував щоденник.
І, звертаючись до етажерки, запитав:
«Ти знаєш, що таке антикваріат?»
Не чекаючи її відповіді, різнокольорова енциклопедія вчито витягнула:
«Антикваріат — мистецтвознавчий термін, що застосовується для опису різних категорій старовинних речей, що мають значущу цінність».
Тут до етажерки дійшло, що вона, потонувши в своїх переживаннях, до цього часу не запитала у поважних книг значення незрозумілого їй слова «реставрація». Але тепер це було вже не потрібно.
«Якщо мене - на реставрацію, значить, я – велика цінність. Ось воно як! Мене не на вічне заслання відправляють, як стару рухлядь. А як антикваріат – на реставрацію! На відновлення, отже»,
- здогадалася вона.
«Чому ви її чужими інтроектами годуєте?»
- незадоволено прогомоніла з галереї обтерта монографія з психології.
«Мало б, що він там у своїх записках пише».
«Терапевт поганого не напише»,
- відповіла Етажерка.
І, зітхнувши, тихо додала:
«І чому я опираюсь? Нехай ремонтують.., ой, реставрують. Давно я потребую у турботі та увазі. Тільки навіть сама собі не зізнавалася в цьому».
Книги схвально кивали головами, а підручник з Гештальт-терапії захоплено додав:
«Так ти у нас не просто етажерка, а справжня «Етажерка супротиву»!
З тих пір мешканці кабінету так її й називали - Етажерка супротиву.
Автор: Захарова Ірина.