Ідеалізація, знецінення та розщеплення у стосунках пари: психологічні механізми близькості

З чого зазвичай починаються любовні стосунки? Найчастіше з ідеалізації — це один із базових психологічних механізмів близькості.

Партнери возносять один одного на п’єдестал, обожнюють і ніби «моляться» один на одного — символічна, але важлива за значенням ілюстрація роботи цих психологічних механізмів близькості.

Для чого у близьких стосунках спрацьовують психологічні механізми близькості?

Щоб забезпечити партнерам відчуття безпеки поруч із «ідеальним» обранцем: адже як приємно зігріватися в сяйві доблесного героя (доблесної героїні), того (тої), хто здається кращим і прекраснішим за всіх інших.

Примітивний механізм ідеалізації походить із далекого дитинства: малюк, обожнюючи своїх батьків, вважав їх головними людьми у всесвіті, більше яких немає…

Це первинне розуміння допомагає дитині відчувати себе в безпеці.

З часом дитина розуміє, що мати й батько — не боги, а живі люди зі своїм набором достоїнств і недоліків, і перестає їх ідеалізувати.

Деідеалізація — природна частина сепарації від батьків та переходу у дорослість…

Те саме відбувається і в любовних стосунках у парі. З часом, стикаючись із реальним набором недоліків обранця та накопичуючи образи, партнери запускають протилежний процес ідеалізації — знецінення, повертаючись до себе з поглинаючого злиття.

Ідеалізація та знецінення у здоровому прояві — нормальні етапи розвитку стосунків.

Погано, коли ці процеси закріплюються у стосунках як гойдалки або відбувається застрягання на одному з етапів.

Згадаємо класику — «Гранатовий браслет». У цій історії ідеалізація була вічною і закінчилася загибеллю персонажа.

Щодо застрягання на процесі знецінення теж є безліч прикладів: коли партнери роками проклинають дружин і чоловіків, не в змозі переключитися на окреме від минулого життя…

Сумна картина, яка, проте, захищає неусвідомленого партнера від падіння в депресію.

Що ж можна протиставити цим первинним механізмам захисту, які включені практично у будь-які близькі стосунки?

• Поважне прийняття іншого, з його особливим набором позитивних і слабких сторін.

• Терпляче дослідження унікальності коханої людини.

• Мудру усвідомленість стосунків.

У зрілому партнерстві багато вдячності, поваги та віри.

А незрілі стосунки переповнені ще одним характерним захистом психіки — розщепленням на «біле» і «чорне», «добре» і «погане».

Цей механізм також родом з дитинства, коли немовля, не будучи здатним до цілісного сприйняття світу, жорстко розділяло материнську грудь на хорошу (повну молока) і погану (безмолочну та порожню).

У здоровому прояві така амбівалентність допомагає перемагати хаос і структурувати світ, а в гіпертрофованому — примітивно ділити його на крайні, несумісні межі — «біле» і «чорне», уникаючи відтінків сірого.

А тепер до стосунків…

Як часто розщеплення стає нормою взаємодії в любовній та подружній парі: відповідаєш моїм очікуванням — потрапляєш у «білі» виміри, а якщо не відповідаєш — ти «поганий».

А відрізняти одне від іншого і приймати можливу різницю ніхто нікого не вчив. Це вища математика. Хто її освоював, скажіть?

При тому, що в сучасній культурі всі сценарії поділяються на «добре» і «зле», на «своїх» і «чужих» героїв — полярних за суттю та значенням…

Що вже говорити про вузькі стосунки в парі? Куди тут до цілісності внутрішніх позицій?

Але саме розщеплення (без усвідомлення об’ємності ціннісного іншого) руйнує стосунки: намагатися довго відповідати чужим очікуванням, ігноруючи власні потреби, тяжко, а домовлятися про спільне багато хто не вміє — тому пари розходяться через відсутність здорових стратегій. Це прояв одного з примітивних психологічних механізмів близькості.

Що ж можна протиставити цьому механізму захисту?

Уміння виходити зі своєї «скорлупи», простягати один одному руку, сідати і відкрито проговорювати:

• що важливо для кожного,

• що неприпустимо для обох, і

• як знайти компроміси.

Ця практика називається цивілізованою технікою діалогів і допомагає партнерам чути та враховувати інтереси одне одного, будуючи поважні «мости» взаєморозуміння.

А. Блищенко