Свій страх ізоляції індивід зазвичай намагається послабити за допомогою міжособистісних контактів наступним чином:
· потребує присутності інших, щоб підтвердити своє існування;
· прагне бути поглиненим іншими, котрі представляють собою в його очах більш могутні фігури, або зменшити своє відчуття самотньої безпорадності, поглинаючи інших;
· намагається підняти себе через інших;
· жадає мати безліч статевих зв'язків – все це карикатура справжніх стосунків.
Коротше кажучи, людина, захлинаючись ізоляційною тривогою, відчайдушно шукає допомоги через відносини.
Вона простягає руку до іншого не за бажанням, а будучи змушеною робити це, і наступні відносини базуються на виживанні, а не на рості.
Трагічна іронія полягає в тому, що люди, котрі відчувають настільки відчайдушну потребу в комфорті і задоволенні справжніх відносин, якраз найменш здатні розвивати такі стосунки.
Ірвін Ялом /психіатр, екзистенціальний терапевт, США/