1. Будьте завжди в житті добрі до людей і уважні.
Не слід роздавати, розбазарювати майно, ласку, пораду; не треба благодійності.
Але намагайтеся чуйно прислухатися і вміти вчасно прийти з дійсною допомогою до тих, хто потребує допомоги.
2. Звикайте, привчайте себе все, що б ви не робили, робити чітко, з витонченістю; не робіть абияк.
Пам'ятайте, в «абияк» можна втратити все життя, і навпаки, в виразному, ритмічному виконанні навіть справ не дуже важливих можна відкрити для себе багато того, що слугуватиме згодом найглибшим джерелом нової творчості.
3. Хто робить абияк, той і говорити навчається абияк, а неохайне слово, змазане, і думки залучає в цю неясність.
Думка – це дар, і він вимагає догляду за собою.
Бути виразним у своїй думці – це запорука духовної свободи і радості думки.
4. Давно хочеться мені записати: частіше дивіться на зірки.
Коли буде на душі погано, дивіться на зірки або на блакить небес.
Коли сумно, коли вас образять, коли що не вдаватиметься, коли в душі вирує буря – вийдіть на повітря і залиштеся наодинці з небом.
Тоді душа заспокоїться.
5. Свято є свято, проти нього не можна заперечувати, але шкідливо і помилково прагнути до постійного свята і підміняти ним буденність.
Забуваючи про будні або не бажаючи знати їх, людина залишається неситою і незадоволеною.
Помилка багатьох! Тільки в тиші мирної буденної роботи можна знайти себе самого і своє задоволення.
6. Товариське середовище тому перетягує до себе всю увагу, що товариські відносини, по суті, безвідповідальні: кожен відповідає сам за себе і кожен зайнятий своїми інтересами.
Тому в такому середовищі легко.
Але ця легкість – легкість порожнечі, а справжнє потребує зусилля, роботи і несе відповідальність...
Того, що може дати рідний дім, не дасть потім ніхто і ніщо, але треба заробити це, треба самим бути уважним до дому, а не жити в ньому, як в готелі.
7. Все проходить, але все залишається.
Це моє найзаповітніше відчуття, що нічого не зникає назовсім, нічого не пропадає, а десь і якось зберігається.
Цінність зберігається, хоча ми і перестаємо сприймати її.
І подвиги, хай би про них навіть всі забули, нікуди не зникають і дають свої плоди.
Ось тому, хоч і шкода минулого, але є живе відчуття його вічності. З ним не навіки прощаємся, а лише тимчасово.
Без цього життя стало б безглуздим і порожнім.
8. Треба вміти жити і користуватися життям, спираючись на те, що є в даний момент, а не ображаючись на те, чого немає.
Адже часу, втраченого на невдоволення, ніхто і ніщо не поверне.
Джерело:
Павло Флоренський.
«Всі думи – про вас. Листи дітям»