Образа – це почуття, пов’язане з відчуттям особистих кордонів і кордонів іншої людини.
Вона виникає там, де в мене є очікування від людини.
Це не просто потреба, а очікування того, що потреба буде задоволена.
І в той момент, коли я стикаюся з реальністю – людина не робить того, що відповідає моїм очікуванням – у мене виникає образа.
Водночас інша людина може зовсім не розуміти, чому це сталося.
Наприклад, дівчина чекає від свого хлопця квітів на світо.
Але хлопець не приніс їй квіти, а прибрав усю квартиру і приготував смачний сніданок, бо в його уявленні це було б для неї приємно.
А вона очікувала квітів.
Тут може виникнути образа.
Що можна зробити в цій ситуації?
Він міг би поцікавитися, що б її порадувало, або вона могла б сказати, що дуже любить, коли їй дарують квіти.
Це допомогло б трохи прояснити сіру зону між ними, і ця територія стала б спільною.
Якщо ситуація вже трапилася, не образитися не вийде.
Єдине, що можна зробити, щоб для іншої людини це почуття не стало причиною конфлікту в парі, проговорити:
«Я зараз ображена, бо очікувала, що буде так, а цього не трапилося. Чи міг би ти в майбутньому робити інакше?».
Якщо для партнера це не проблема, то тут і конфлікту не буде, і образа мине швидше.
Окрім того, важливо поговорити про формулу образи
Образа – це переживання, що складається з двох частин.
Перша: мене ця людина злить.
Друга: ця людина важлива для мене і лише вона може задовольнити мою потребу.
Найчастіше образа – це почуття, притаманне для батьківсько-дитячих стосунків.
Ображаючись, людина ніби показує:
«Я менша, ти більший, і я злюся на тебе тому, що ти зараз не задовольняєш моє бажання, а тільки ти можеш це зробити».
Нам здається, що задоволення потреб міститься в іншій людині так само, як було в дитинстві.
Справді, коли ми народжуємося, ми нездатні самі себе напоїти та нагодувати, ми повністю залежні від інших.
Але в дорослому віці ми самі можемо задовольняти всі свої потреби.
Розуміючи це, ми стаємо не такими залежними одне від одного.
ЩО РОБИТИ В ТАКІЙ СИТУАЦІЇ:
По-перше, повернутися до усвідомлення того, що я не залежу від іншої людини, а за свої потреби відповідаю самостійно.
По-друге, спробувати по-іншому попросити те, чого б мені хотілося від людини.
Ми багато чого навчилися в дитинстві, але в дорослому віці можемо по-іншому поводитися у схожих ситуаціях.
Я можу ображатися в стосунках, коли щось не по-моєму, бо я так робила завжди, а можу вигадати інший спосіб.