Геть від фасадів
Спочатку я спостерігаю, що у клієнта є тенденція з невпевненістю і страхом рухатися геть від "Я", яким він насправді не є. Іншими словами, хоча він, можливо, і не усвідомлює, куди рухається, він відходить від чогось, починаючи визначати, ким він є, хоча б у вигляді заперечення. Спочатку це може виражатися просто в страху постати перед іншими тим, хто ти є.
Так, один 18-річний юнак каже <...>: "Я знаю, я не такий поганий, і я боюся, що це побачать. Ось чому я це роблю... Коли-небудь вони зрозуміють, що я не такий бідовий. Я намагаюся, щоб цей день настав якомога пізніше... Якщо ви знаєте мене, як я знаю себе...(Пауза.) Я не збираюся говорити вам, що я насправді думаю про те, що я за людина. Тільки в цьому я не хочу співпрацювати, ось так... Якщо ви дізнаєтеся, що я про себе думаю, це не допоможе вашій думці про мене".
Ясно, що вираження цього страху є частиною становлення самим собою. Замість того, щоб просто бути фасадом, ніби цей фасад є самим собою, він наближається до того, щоб бути самим собою, а саме до того, що він наляканий і ховається за маскою, бо вважає себе занадто жахливим, щоб його бачили інші.
Геть від "повинен"
Інша тенденція такого ж роду здається очевидною, коли клієнт йде відштовхується від образу того, ким він "повинен бути". Деякі індивіди з "допомогою" батьків так глибоко ввібрали в себе поняття "я повинен бути хорошим" або "мені слід бути хорошим", що тільки завдяки величезній внутрішній боротьбі вони облишають цю мету.
Так, одна молода жінка, описуючи свої незадовільні відносини з батьком, спочатку розповідає, як вона жадала його любові: "Я думаю, що з усіх почуттів, пов'язаних з моїм ьатьком, у мене насправді було величезне бажання мати з ним хороші відносини...
Мені так хотілося, щоб він піклувався про мене, але, здається, я не отримала того, чого хотіла".
Вона завжди відчувала, що повинна виконувати всі його вимоги і виправдовувати його надії, а це було "занадто". "Адже щойно я виконаю одне, з'являється і інше, і третє, і четверте, і так далі - і насправді я ніколи їх не виконую. Це нескінченні вимоги". Вона відчуває. що схожа на свою матір, яка була покірною і догідливою, весь час намагаючись задовольнити його вимоги. "А насправді я не хотіла бути такою.
Я вважаю, нічого хорошого в цьому немає, але попри все я думаю, у мене було таке уявлення, що саме такою потрібно бути, якщо хочеш, щоб тебе любили і були про тебе високої думки. Але хто хотів би любити таку невиразну особистість?" Консультант відповів: "Дійсно, хто буде любити килимок біля вхідних дверей, об який витирають ноги?" Вона продовжувала: "Принаймні я не хотіла б подобатися людині, яка любила б килимок біля дверей".
Таким чином, хоча ці слова нічого не свідчать про її "Я", до якого вона, можливо, рухається, втома і презирство в її голосі, її твердження роблять для нас ясним, що вона рухається від "Я", яке повинно бути хорошим, яке повинно бути покірним.
Досить цікаво, що багато індивідів виявляють, що були змушені вважати себе поганими, і саме від цього уявлення про себе, на їхню думку, вони відштовхуються. Цей рух дуже чітко видно у однієї молодої людини: "Я не знаю, звідки я отримав це уявлення, що соромитися себе - це відчувати себе належним чином. Я повинен був соромитися себе... Існував світ, де соромитися себе було найкращим способом відчувати себе...
Якщо ти - хтось, кого дуже не схвалюють, то, по-моєму, єдиний спосіб мати якусь самоповагу - це соромитися того, чого в тобі не схвалюють... Але зараз я твердо відмовляюся робити що-небудь, виходячи з колишньої точки зору... Наче я переконаний, що хтось сказав: "Ти повинен жити, соромлячись себе, - нехай буде так!"
І я довго погоджувався з цим і казав: "Так, це я!" А зараз я повстаю проти цього і кажу: "Мені байдуже, що ви говорите. Я не збираюся соромитися себе". Очевидно, що він відходить від уявлення про себе як про щось ганебне і погане.
Геть від відповідності очікуванням
Багато клієнтів виявляють, що віддаляються від відповідності тому ідеалу, який висуває дана культура. Як переконливо довів Уайт у своїй недавній роботі, на людину чиниться величезний тиск, щоб вона набула якості "людини організації".
Тобто людині слід бути повноцінним членом групи, підпорядкувавши свою індивідуальність груповим потребам, слід позбутися "гострих кутів", навчившись знаходити спільну мову з такими ж людьми без "гострих кутів".
У нещодавно закінченому дослідженні цінностей американських студентів Джейкоб так узагальнює свої дані: "Основний вплив вищої освіти на цінності студентів полягає в тому, щоб забезпечити загальне прийняття стандартів і якостей, властивих американським випускникам коледжу. Вплив досвіду життя в коледжі полягає в соціалізації індивіду, в відточуванні, поліруванні і надання такої форми його цінностям, щоб він міг спокійно поповнити ряди випускників американських коледжів". <...>
Геть від догоджання іншим
Я спостерігаю, що багато людей сформували себе, намагаючись догодити іншим, але, знову стаючи вільними, відходили від колишнього стану.
Так, наприкінці курсу психотерапії один фахівець пише, озираючись назад на процес, через який він пройшов: "Нарешті я відчув, що просто повинен був почати робити те, що хотів робити, а не те, що, я думав, мені слід робити, і не залежати від того, що, на думку інших людей, я повинен робити. Це повністю змінило все моє життя. Я завжди відчував, що повинен робити щось, тому що цього від мене очікували або тому, що це могло змусити людей любити мене.
До біса все це! З сьогоднішнього дня я думаю, що буду лише собою - бідним чи багатим, добрим чи поганим, раціональним чи ірраціональним, логічним чи нелогічним, відомим чи невідомим. Тому дякую вам за те, що ви допомогли мені знову відкрити шекспірівське: "Будь вірним самому собі".
До управління своїм життям і поведінкою
Але з якими позитивними якостями пов'язаний досвід <...>? Я спробую описати кілька напрямків, в яких вони [клієнти] рухаються. Перш за все, ці клієнти рухаються до того, щоб бути незалежними. Під цим я маю на увазі, що поступово клієнт наближається до цілей, до яких він хоче йти.
Він починає відповідати за свої вчинки. Він вирішує, які дії і лінії поведінки для нього значущі, а які - ні. Я думаю, що це прагнення до управління собою досить добре проілюстровано в наведених прикладах. Я не хотів би створити уявлення про те, що мої клієнти рухалися в цьому напрямку впевнено і радісно. Звичайно, ні. Свобода бути собою - свобода з лякаючою відповідальністю, і людина рухається у напрямку до неї обережно, зі страхом, спочатку без будь-якої впевненості в собі.
І також я не хотів би справити враження, що людина завжди робить розумний вибір. Відповідально керувати собою означає вибирати, а потім вчитися на наслідках свого вибору. Тому клієнти вважають цей досвід не тільки тверезим, але й захоплюючим. Як казав один клієнт: "Я відчуваю себе переляканим, вразливим, відрізаним від будь-якої допомоги, але я також відчуваю, як в мені піднімається якась міць, сила".
Це звичайна реакція, яка виникає, коли клієнт бере в свої руки управління своїм життям і поведінкою. Рух до процесу. Друге спостереження важко висловити, оскільки знайти відповідні слова для його опису непросто. Здається, що клієнти рухаються до того, щоб більш відкрито зробити своє буття процесом, плинністю, мінливістю. Їх не турбує, якщо вони виявляють, що вони змінюються щодня, що вони мають різні почуття щодо будь-якого досвіду чи людини; вони більше задоволені своїм перебуванням у цьому потоці. Здається, зникає прагнення до завершень і кінцевих станів. <...>
Я не можу не згадати, як К'єркегор описує індивіда, який дійсно існує: "Людина постійно знаходиться в процесі становлення... і її мислення впливає на мову процесу... У [нього]... це як у письменника з його стилем, оскільки стиль є тільки у того, у кого немає нічого застиглого, того, хто "рухає водами мови" щоразу, коли починає писати; отож звичайний вираз для нього має свіжість щойно народженого".
Я думаю, що ці рядки чудово описують напрямок, в якому рухаються клієнти, - скоріше бути процесом зароджуваних можливостей, ніж перетворитися на якусь застиглу мету.
До складності буття
Це також пов'язано зі складністю процесу. Можливо, тут допоможе приклад. Один з наших консультантів, якому психотерапія дуже допомогла, нещодавно прийшов до мене, щоб обговорити свої відносини з дуже важким клієнтом. Мене зацікавило те, що він тільки в незначною мірою хотів обговорювати клієнта.
Найбільше він хотів бути впевненим в тому, що ясно усвідомлює всю складність власних почуттів у відносинах з клієнтом - його теплі почуття до нього, періодичну фрустрацію і роздратованість, його доброзичливе ставлення до добробуту клієнта, певний страх, що клієнт може стати психопатичним, його занепокоєння про те, що подумають інші, якщо справа обернеться не найкращим чином.
Я зрозумів, що загалом його ставлення було таким, що якщо він міг би абсолютно відкрито і ясно проявляти всі свої складні, мінливі і іноді суперечливі почуття у відносинах з клієнтом, то все було б добре. Якщо, однак, він тільки частково виявляв ці почуття, а частково був фасадом або захисною реакцією, то він був упевнений, що хороших відносин з клієнтом не буде.
Я вважаю, що це бажання бути повністю всім в даний момент - всім багатством і складністю, нічого не ховати від себе і не боятися в собі, - це звичайне бажання тих терапевтів, у кого, як мені здається, є значні успіхи в психотерапії. Немає потреби говорити, що це важка і недосяжна мета. Однак одне з найбільш чітких прагнень, що спостерігаються у клієнтів, - це рух до того, щоб стати всією складністю свого мінливого "я" в кожен значущий момент.
До відкритості досвіду
Уміння "бути тим, ким ти справді є" пов'язане і з іншими якостями. Одна з них, яка вже, можливо, була описана, полягає в тому, що індивід рухається до відкритого, дружнього, співчутливого ставлення до свого власного досвіду. Це буває нелегко. Часто, щойно клієнт відчує щось нове в собі, він спочатку це відкидає.
Тільки якщо він переживає цю сторону себе в атмосфері прийняття, він може попередньо прийняти її як частину себе. Як казав один клієнт, будучи в шоці після переживання себе як "залежного маленького хлопчика": "Це почуття, яке я ніколи раніше ясно не відчував , - я ніколи не був таким!" Він не може витримати цей досвід своїх дитячих почуттів. Але поступово він починає приймати і включати їх як частину свого "Я", тобто починає жити поруч з почуттями і в них, коли він їх відчуває. <...>
Поступово клієнти дізнаються, що досвід - це друг, а не страшний ворог. Так, пам'ятаю, один клієнт до кінця курсу психотерапії, роздумуючи над яким-небудь питанням, зазвичай хапався за голову і говорив: "Що ж я відчуваю зараз? Я хочу бути ближчим до цього. Я хочу знати, що це таке". Потім зазвичай він спокійно і терпляче чекав, поки не зможе ясно відчути смак тих почуттів, які у нього виникали. Я часто розумію, що клієнт намагається прислухатися до себе, почути те, що передається його власними фізіологічними реакціями, вловити їх сенс.
Він вже більше не лякається своїх відкриттів. Він починає розуміти, що його внутрішні реакції і переживання, послання його почуттів і внутрішніх органів, є дружніми. Він вже швидше хоче бути ближчим до внутрішніх джерел інформації, ніж закрити їх. Маслоу в дослідженні людини, що самоактуалізується, відзначає ту саму якість. Обговорюючи таких людей, він говорить: "Їх легке входження в реальні почуття, схоже на прийняття, що є у тварин або у дитини, їх безпосередність - важливе усвідомлення своїх власних імпульсів, бажань, поглядів і взагалі всіх суб'єктивних реакцій". Ця відкритість пов'язана з подібною відкритістю по відношенню до досвіду, отриманого від зовнішнього світу.
Здається, що Маслоу говорить про моїх клієнтів, коли він пише: "Люди з самоактуалізацією володіють чудовою здатністю знову і знову безпосередньо переживати основні цінності життя з почуттям благоговійного страху, задоволення, подиву і навіть екстазу, незважаючи на те що для інших людей в цих випадках почуття давно вже втратили свою свіжість".
До прийняття інших
Відкритість до внутрішнього та зовнішнього досвіду в основному тісно пов'язана з відкритістю та прийняттям інших людей. Щойно клієнт починає рухатися до того, щоб бути здатним приймати свій власний досвід, він також починає рухатися до прийняття досвіду інших людей. Він цінує і приймає свій досвід і досвід інших таким, яким він є.
Процитую знову слова Маслоу щодо індивідів з самоактуалізацією: "Ми не скаржимося на воду за те, що вона мокра, і на скелі - за те, що вони тверді... Як дитина дивиться на світ без критики широко розкритими і невинними очима, просто відзначаючи і спостерігаючи, яким є стан справ, не заперечуючи і не вимагаючи, щоб було інакше, так само і така людина дивиться на природу людини в собі та інших".
Я думаю, що таке ставлення до всього, що існує, розвивається в клієнтах в процесі психотерапії.
До віри в своє "Я"
Наступна якість, яку я бачу у кожного клієнта, полягає в тому, що вони все більше цінують і довіряють процесу, яким вони є. Спостерігаючи за моїми клієнтами, я став набагато краще розуміти творчих людей. Ель Греко, подивившись на одну зі своїх ранніх робіт, мабуть, зрозумів, що "хороші художники так не пишуть". Але він достатньо довіряв своєму власному переживанню життя, процесу свого відчуття, щоб зуміти продовжувати висловлювати власне унікальне сприйняття світу.
Ймовірно, він міг би сказати: "хороші художники так не пишуть, але я пишу так". Або візьмемо приклад з іншої області. Ернест Хемінгуей, звичайно, усвідомлював, що "хороші письменники так не пишуть".. Але на щастя, він прагнув скоріше бути Хемінгуеєм, бути самим собою, а не відповідати чиємусь уявленню про хорошого письменника. Здається, і Ейнштейн виявляв незвичайну забудькуватість щодо того факту, що хороші фізики не думають так, як він.
Замість того, щоб піти з науки через недостатність своєї освіти в галузі фізики, він просто прагнув стати Ейнштейном, думати по-своєму, бути самим собою якомога глибше і більш щиро. Такий феномен мав місце не тільки у художників або геніїв. Неодноразово я спостерігав, як мої клієнти, прості люди, стають більш значущими та творчими у своїй діяльності, коли вони все більше вірять у процеси, що відбуваються всередині них, і наважуються відчувати власні почуття, жити цінностями, які вони відкрили в собі, а також виражати себе своїм, унікальним способом.