94-річна психотерапевтка Едіт Ева Егер, уродженка Угорщини, котра вижила в концтаборах, дала кілька практичних порад.
У 1944 році шістнадцятирічну балерину Едіт Егер відправили разом з її родиною до Аушвіцу. Буквально через кілька годин після загибелі її батьків нацистський лікар Йозеф Менгеле змусив Едіт танцювати заради власної забави і її виживання.
Едіт і її сестра пережили всі жахи Аушвіца, Маутхаузена і Гунскірхена — таборів смерті.
4 травня 1945 ледь живу Едіт дістали з-під купи трупів.
Тортури, голод і постійна загроза смерті не зломили Едіт, а її внутрішній світ допоміг знайти життєстверджуючу силу і душевну свободу.
Через 35 років після закінчення війни, ставши відомим психологом, Едіт повернулася в Аушвіц, щоб позбутися спогадів про минуле і провини вцілілого.
Едіт сказала, що, так, здавалося, у неї в таборі не було вибору. Але він був у її голові.
Вона навіть написала про це книгу «Вибір».
Немає проблем, є виклики,
немає кризи, є зміни.
Уся сила є вже всередині кожної людини.
Сподіваюся, ви зможете мислити через призму надії і говорити собі те, що я говорила в Аушвіці: якщо я переживу сьогоднішній день, значить, я буду вільна завтра. І, знаєте, це «завтра» стало моїм чудовим союзником. Сподіваюся, ви теж зможете знайти силу всередині себе. Бо я знаю: що більше ти страждаєш, тим сильнішим стаєш.
Сподіваюся, ви будете знаходити силу в собі щоранку. Будете дивитися в дзеркало і знайдете надію в безнадії. Тому повторюйте за мною: «Мені це не подобається, це дискомфортно, а ще - тимчасово. І я зможу це пережити». Не «так... але», а «так... і». «Я вважатиму це викликом, який, сподіваюся, стане для мене поштовхом для зростання. А страждання зроблять мене кращим провідником для іншої людини.
Едіт Ева Егер зазначила, що все, що зараз ми маємо, це один одного.
Вона сказала, що слова можуть видаватися не такими потужними, як зброя, але саме вони допомогли їй в Аушвіці.
Якщо ви зможете вижити сьогодні, то завтра ви будете вільними.
Вибір за нами
Ми можемо вибирати те, чому нас вчить жах.
Стати озлобленими від горя і страху?
Ворожими?
Заціпеніти?
Або триматися за щось дитяче в нас, живе і допитливе, за ту нашу частину, яка невинна.
У нас є вибір: звертати увагу на те, що ми втратили, або на те, що маємо.
Втеча зі своєї в'язниці
Те, що ми відмовляємося приймати, стає чимось на кшталт цегляних стін із залізобетонною конструкцією, звідки не вирвешся.
Коли ми не дозволяємо собі оплакувати свої втрати, душевні рани і втрачені надії, то приречені переживати їх знову і знову.
Свобода починається, коли ми вчимося приймати те, що сталося.
Свобода означає, що ми набираємося сміливості і розбираємо свою в'язницю - цеглинка за цеглинкою.