Автентичність і саморозвиток: терапевтичний погляд Роджерса

• Геть від фасадів

Спочатку я спостерігаю, що у клієнта є тенденція з невпевненістю та страхом віддалятися від «Я», яким він насправді не є. Інакше кажучи, хоча він може й не усвідомлювати, куди рухається, він відходить від чогось, починаючи визначати, ким він є — хоча б через заперечення.

Спершу це може проявлятися просто як страх постати перед іншими таким, яким ти є. Так, один 18-річний юнак говорить <…>:«Я знаю, що я не такий крутий, і боюся, що це викриють. Ось чому я так поводжуся… Колись вони дізнаються, що я не такий крутий. Я намагаюся відтягнути цей день якнайдовше…

Якби ви знали мене так, як я знаю себе… (Пауза.) Я не збираюся говорити вам, що насправді думаю про те, яка я людина. У цьому я не хочу співпрацювати, ось що… Якщо ви дізнаєтеся, що я про себе думаю, це не допоможе вашій думці про мене».

Очевидно, що саме вираження цього страху є частиною процесу становлення собою. Замість того щоб просто бути фасадом і сприймати його як своє справжнє «Я», він наближається до того, щоб бути собою — тобто визнає, що наляканий і ховається за маскою, бо вважає себе надто «поганим», щоб його могли побачити інші.

• Геть від «повинен»

Інша тенденція такого ж роду стає очевидною тоді, коли клієнт відходить від підпорядковуючого його образу того, ким він «повинен бути».

Деякі люди з «допомогою» батьків настільки глибоко засвоюють установку «я повинен бути хорошим» або «мені слід бути хорошим», що лише через величезну внутрішню боротьбу їм вдається від цього віддалитися.

Так, одна молода жінка, описуючи свої незадовільні стосунки з батьком, спочатку розповідає, як вона прагнула його любові:«Я думаю, що з усіх почуттів, пов’язаних із моїм батьком, у мене насправді було сильне бажання мати з ним хороші стосунки…»

«Мені так хотілося, щоб він піклувався про мене, але, здається, я не отримала того, чого хотіла». Вона завжди відчувала, що повинна виконувати всі його вимоги й виправдовувати його очікування, а це було «занадто». «Тому що щойно я виконую одну, з’являється інша, третя, четверта — і так далі. І насправді я ніколи їх не виконую. Це нескінченні вимоги».

Вона відчуває, що схожа на свою матір, яка була покірною й догідливою, постійно намагаючись задовольнити його вимоги. «А насправді я не хотіла бути такою. Я вважаю, що в цьому немає нічого хорошого, але водночас у мене було уявлення, що саме такою треба бути, якщо хочеш, щоб тебе любили й високо цінували.

Але хто захоче любити таку безбарвну особистість?»

Консультант відповів: «Хто ж насправді буде любити килимок біля дверей, об який витирають ноги?»

Вона продовжила: «Принаймні я не хотіла б подобатися людині, яка любила б килимок біля дверей».

Таким чином, хоча ці слова прямо не говорять про те «Я», до якого вона, можливо, рухається, втома й зневага в її голосі, її твердження дають нам зрозуміти, що вона відходить від «Я», яке повинно бути хорошим, покірним. Досить цікаво, що багато людей виявляють, що їх змушували вважати себе «поганими», і саме від цього уявлення про себе вони, на їхню думку, відходять.

Цей рух дуже чітко видно в одного молодого чоловіка: «Я не знаю, звідки в мене з’явилося це уявлення, що соромитися себе — це і є правильний спосіб відчувати. Я ніби повинен був соромитися себе… Існував цілий світ, у якому соромитися себе було найкращим способом щось відчувати… Якщо ти — той, кого сильно не схвалюють, то, як на мене, єдиний спосіб мати хоч якусь повагу до себе — це соромитися того, що в тобі не схвалюють…

Але зараз я твердо відмовляюся діяти, виходячи з цієї старої позиції… Ніби я був переконаний, що хтось сказав: “Ти маєш жити, соромлячись себе — нехай так і буде!”

І я довго з цим погоджувався й казав: “Так, це я!” А тепер я повстаю проти цього когось і кажу: “Мені байдуже, що ви говорите. Я не збираюся соромитися себе”».

Очевидно, що він відходить від уявлення про себе як про щось ганебне й погане.

• Геть від відповідності очікуванням

Багато клієнтів виявляють, що віддаляються від відповідності тому ідеалу, який висуває дана культура. Як переконливо показав Вайт у своїй недавній роботі, на людину чиниться величезний тиск, щоб вона набула якостей «людини організації».

Тобто людині слід бути повноцінним членом групи, підпорядковуючи свою індивідуальність груповим потребам, позбуватися «гострих кутів» і вчитися ладнати з такими ж людьми без «гострих кутів».

У нещодавно завершеному дослідженні цінностей американських студентів Джейкоб так узагальнює свої дані:«Основний вплив вищої освіти на цінності студентів полягає в тому, щоб забезпечити загальне прийняття стандартів і якостей, притаманних американським випускникам коледжів.

Вплив досвіду життя в коледжі полягає в соціалізації індивіда, у відшліфуванні, поліруванні та наданні такої форми його цінностям, щоб він міг безперешкодно поповнити ряди випускників американських коледжів».

• Геть від догоджання іншим

Я виявляю, що багато людей сформували себе, намагаючись догодити іншим, але, знову здобуваючи свободу, відходили від цього стану.

Так, наприкінці курсу психотерапії один фахівець пише, озираючись на процес, який він пройшов:«Нарешті я відчув, що просто повинен почати робити те, що хочу робити, а не те, що, як мені здавалося, я повинен робити, і не залежати від того, що, на думку інших, я маю робити.

Це повністю змінило все моє життя. Я завжди відчував, що повинен щось робити, бо цього від мене очікували або тому, що це могло змусити людей любити мене. До біса все це! Від сьогодні я думаю, що буду лише самим собою — бідним чи багатим, хорошим чи поганим, раціональним чи ірраціональним, логічним чи нелогічним, відомим чи невідомим.»

Тож дякую вам за те, що допомогли мені знову відкрити шекспірівське: «Будь вірним самому собі».

• До керування власним життям і поведінкою

Але з якими позитивними якостями пов’язаний цей досвід <…>? Я спробую описати багато напрямків, у яких вони [клієнти] рухаються. Насамперед ці клієнти рухаються до того, щоб бути незалежними.

Під цим я маю на увазі, що поступово клієнт наближається до тих цілей, до яких він сам хоче йти. Він починає брати відповідальність за свої вчинки. Він вирішує, які дії та моделі поведінки для нього значущі, а які — ні.

Я думаю, що це прагнення до самокерування досить добре показане в наведених раніше прикладах. Я не хотів би створити враження, що мої клієнти рухалися в цьому напрямку впевнено й радісно. Звісно, ні. Свобода бути собою — це свобода з лякаючою відповідальністю, і людина рухається до неї обережно, зі страхом, спочатку зовсім без упевненості в собі.

Також я не хотів би створити враження, що людина завжди робить розумний вибір. Відповідально керувати собою — означає обирати, а потім навчатися на наслідках свого вибору. Тому клієнти знаходять цей досвід не лише протверезним, а й захопливим.

Як говорив один клієнт: «Я почуваюся наляканим, вразливим, відірваним від будь-якої допомоги, але водночас відчуваю, як у мені піднімається якась сила, міць». Це типова реакція, що виникає, коли клієнт бере у свої руки керування власним життям і поведінкою.

Друге спостереження важко висловити, адже нелегко знайти відповідні слова для його опису.

Здається, що клієнти рухаються до того, щоб більш відкрито проживати своє буття як процес — текучий, мінливий. Їх не турбує, якщо вони помічають, що змінюються щодня, що мають різні почуття щодо якогось досвіду чи людини; вони дедалі більше задоволені перебуванням у цьому плинному потоці. Здається, зникає прагнення до завершеності та кінцевих станів. <…>

Я не можу не згадати, як К’єркегор описує людину, яка справді існує: «Людина, що існує, постійно перебуває в процесі становлення… і її мислення діє мовою процесу…

У нього… це як у письменника зі своїм стилем, адже стиль має лише той, у кого немає нічого застиглого, хто щоразу “рухає води мови”, коли починає писати; тому навіть найзвичайніший вислів має для нього свіжість щойно народженого».

Я думаю, що ці рядки прекрасно передають напрямок, у якому рухаються клієнти — радше бути процесом зародження можливостей, ніж перетворитися на якусь застиглу ціль.

• До складності буття

Це також пов’язано зі складністю процесу. Можливо, тут допоможе приклад. Один із наших консультантів, якому психотерапія дуже допомогла, нещодавно прийшов до мене, щоб обговорити свої стосунки з дуже складним клієнтом із психічними порушеннями.

Мене зацікавило те, що він лише в дуже незначній мірі хотів обговорювати самого клієнта. Найбільше він прагнув переконатися, що чітко усвідомлює всю складність власних почуттів у стосунках із клієнтом — свої теплі почуття до нього, періодичну фрустрацію та роздратування, доброзичливе ставлення до благополуччя клієнта, певний страх, що клієнт може стати психопатичним, а також тривогу щодо того, що подумають інші, якщо все складеться не найкращим чином.

Я зрозумів, що загалом його ставлення було таким: якби він міг повністю відкрито й ясно бути собою у всій складності, мінливості й інколи суперечливості своїх почуттів у стосунках із клієнтом, то все було б добре. Якщо ж він лише частково виявляв ці почуття, а частково залишався фасадом або захисною реакцією, він був упевнений, що хороших стосунків із клієнтом не буде.

Я вважаю, що це бажання бути повністю собою в кожен момент — з усім багатством і складністю, нічого не приховуючи від себе й не лякаючись у собі, — є звичайним прагненням тих терапевтів, у яких, як мені здається, є значний прогрес у психотерапії. Не варто й казати, що це складна й недосяжна мета. Однак одне з найочевидніших прагнень, які спостерігаються у клієнтів, — це рух до того, щоб у кожен значущий момент ставати всією складністю свого мінливого «Я».

• До відкритості досвіду

«Бути тим, ким ти насправді є», пов’язано й з іншими якостями. Одна з них, яка, можливо, вже мається на увазі, полягає в тому, що індивід рухається до відкритого, дружнього, близького ставлення до власного досвіду.

Це буває нелегко. Часто, щойно клієнт відчуває в собі щось нове, він спершу це відкидає. Лише тоді, коли він переживає цю раніше відкинуту частину себе в атмосфері прийняття, він може поступово прийняти її як частину себе. Як сказав один клієнт, будучи шокованим після переживання себе як «залежного маленького хлопчика»: «Це почуття, яке я ніколи раніше чітко не відчував — я ніколи не був таким!»

Він не може витримати цей досвід своїх дитячих почуттів. Але поступово починає приймати й включати їх як частину свого «Я», тобто починає жити поруч із цими почуттями і в них, коли їх переживає.

Поступово клієнти дізнаються, що переживання — це друг, а не страшний ворог. Так, пам’ятаю, один клієнт наприкінці курсу психотерапії, розмірковуючи над якимось питанням, зазвичай хапався за голову й казав: «Що ж я зараз відчуваю? Я хочу бути ближче до цього. Я хочу знати, що це». Потім він зазвичай спокійно й терпляче чекав, поки зможе чітко відчути «смак» тих почуттів, які в нього виникали. Я часто розумію, що клієнт намагається прислухатися до себе, почути те, що передається його власними фізіологічними реакціями, вловити їхній зміст. Він уже більше не лякається своїх відкриттів. Він починає розуміти, що його внутрішні реакції та переживання, послання його почуттів і внутрішніх органів є дружніми.

Він радше прагне бути ближче до внутрішніх джерел інформації, ніж закривати їх. Маслоу у своїх дослідженнях так званої самоактуалізованої людини відзначає ту саму якість.

Описуючи таких людей, він говорить: «Їхнє легке входження в реальні почуття, подібне до прийняття, притаманного тваринам або дитині, їхня безпосередність передбачають важливе усвідомлення власних імпульсів, бажань, поглядів і взагалі всіх суб’єктивних реакцій».

Ця більша відкритість до того, що відбувається всередині, пов’язана з подібною відкритістю до досвіду, отриманого із зовнішнього світу. Здається, що Маслоу говорить про моїх клієнтів, коли пише: «Люди з самоактуалізацією мають дивовижну здатність знову й знову свіжо й безпосередньо переживати основні цінності життя — з почуттям благоговійного трепету, задоволення, здивування і навіть екстазу, незважаючи на те, що для інших людей ці почуття давно втратили свою новизну».

• До прийняття інших

Відкритість до внутрішнього й зовнішнього досвіду тісно пов’язана з відкритістю та прийняттям інших людей. Як тільки клієнт починає рухатися до здатності приймати власний досвід, він також починає рухатися до прийняття досвіду інших.

Він цінує й приймає свій досвід і досвід інших такими, якими вони є. Процитую ще раз слова Маслоу щодо самоактуалізованих індивідів: «Ми не скаржимося на воду за те, що вона мокра, і на скелі — за те, що вони тверді…

Як дитина дивиться на світ без критики, широко розплющеними й невинними очима, просто помічаючи й спостерігаючи, яким є стан речей, не заперечуючи й не вимагаючи, щоб він був іншим, так само і самоактуалізована людина дивиться на природу людини в собі та в інших».

Я думаю, що таке приймаюче ставлення до всього, що існує, розвивається у клієнтів у процесі психотерапії.

• До віри у своє «Я»

Наступна якість, яку я бачу в кожному клієнті, полягає в тому, що він дедалі більше цінує й довіряє процесу, яким сам є. Спостерігаючи за своїми клієнтами, я почав значно краще розуміти творчих людей. Ель Греко, дивлячись на одну зі своїх ранніх робіт, мабуть, усвідомив, що «хороші художники так не пишуть».

Але він достатньо довіряв власному переживанню життя, процесу свого відчування, щоб продовжувати виражати власне унікальне сприйняття світу. Ймовірно, він міг би сказати: «Хороші художники так не пишуть, але я пишу саме так».

Або візьмімо приклад з іншої сфери.

Ернест Гемінґвей, безперечно, усвідомлював, що «хороші письменники так не пишуть». Але, на щастя, він прагнув радше бути Гемінґвеєм, бути самим собою, а не відповідати чиємусь уявленню про «хорошого письменника». Здається, і Айнштайн виявляв дивовижну неуважність до того факту, що хороші фізики не мислять так, як він.

Замість того щоб залишити науку через недостатню освіту в галузі фізики, він просто прагнув бути Айнштайном, мислити по-своєму, бути самим собою якнайглибше й найщиріше. Такий феномен спостерігався не лише у митців чи геніїв.

Неодноразово я бачив, як мої клієнти, звичайні люди, ставали більш значущими й творчими у своїй діяльності в міру того, як усе більше довіряли процесам, що відбуваються всередині них, і наважувалися відчувати власні почуття, жити відповідно до цінностей, які вони відкрили в собі, а також виражати себе у свій власний, унікальний спосіб.