4 шляди до самотності людини із межовою організацією особистості



Межова структура характеру: чотири шляхи до самотності.


Слід підкреслити, що «межовий» пацієнт приходить до суб'єктивного переживання самотності різними психодинамічним шляхами; кожен з них вимагає терапевтичної уваги.


Загальновизнаними є три шляхи:



1. Лють на об'єкт, що надає підтримку, якщо він недостатньо доступний або нездатний до повного задоволення потреб пацієнта, по напрузі і інтенсивності може виявитися нищівною.

За цих обставин пацієнт начебто «виштовхує» психотерапевта зі своєї свідомості.





2. Часом потреба в опорі на кого-небудь стає настільки сильною, що медова особистість вдається до найбільш примітивної, як назвав її Мейсснер (Meissner, 1971), форми інтерналізації – інкорпорації, яка переживається як фантазії і спонукання до взаємного поглинання, пожирання об'єкта підтримки або поїдання їм.



Труднощі інкорпоративної форми інтерналізації в осіб, які здійснили диференціацію себе від об'єкта (чого досягають медові особистості), полягає в тому, що вона переживається як така, що загрожує втратою об'єкта і/або втратою свого я.



У моменти найбільш сильних інкорпоративних бажань для збереження себе і об'єкта медовий пацієнт змушений віддалятися від людини, в якій відчуває потребу.



Однак він переживає захисну психологічну відстань, встановлену ним між собою і об'єктом, як нестерпну ізоляцію і самотність, які і спричинили потяг до інкорпорації.





3. Межові особистості переживають горе як нестерпну скорботу, яка згідно з даними Семрада (Semrad, 1969), є настільки ж нестерпною і для психотичних хворих.



Подібно до них, щоб уникнути скорботи, межові особистості вдаються до безглуздого заперечення; воно повністю видаляє зі свідомості всі сліди присутності і інтроекції втраченого об'єкта підтримки.



У певні моменти аналітичної роботи відсутність психотерапевта загрожує такою скорботою і може провокувати описане заперечення.

Однак в результаті заперечення з'являється суб'єктивне переживання самотності.