Злитися – нормально, тримати гнів в собі – ні.
Про права дітей і дорослих на почуття і емоції написано чимало книг і статей. Але нашим дітям, як і раніше, не можна злитися.
Словосполучення «дитячий гнів» продовжує народжувати страх і питання…
Що не так зі мною і з моєю дитиною? Коли вже вона на людину стане схожою?
Вайолет Оклендер, доктор психології, гештальт-терапевт, фахівець з сімейного та дитячого консультування, у своїй чудовій книзі «Приховані скарби. Путівник по внутрішньому світу дитини» розповідає про те, для чого дитині необхідне обурення і як з ним бути.
1. Гнів – спосіб довести власну значимість.
Прояв гніву у дитини – лише спроба спочатку позначити, а далі – задовольнити власні потреби.
Гнів –не показник того, що дитина погана, зла і невдячна.
Діти не вміють спокійно і обґрунтовано говорити про те, чого хочуть. А про те, чого не хочуть, – тим паче.
Маленькій людині набагато простіше прокричати мамі в обличчя неприємну і страшну фразу в дусі «я тебе ненавиджу», ніж пояснити, чим же вона викликала його роздратування і образу.
Чим сильніше дитина стримує власний гнів, тим менше вона піклується про свої бажання, тим слабкіше віра в те, що дорослі попіклуються про її потреби.
На жаль, разом з цими відчуттями до дітей поступово приходить розуміння своєї нікчемності, «Я» дитини пригнічується.
Травмоване «Я» Вайолет Оклендер порівнює з квіткою, що в’яне. Образне, але дуже гірке порівняння.
2. Непрожитий гнів може стати причиною самознищень і хвороб.
Звучить неприємно, але багато дітей, які не мають можливості висловити свій гнів, починають шкодити самим собі – робити з собою те, що хотілося б зробити своєму кривдникові.
У книзі Оклендер розповідає про дівчинку, котра викликала у себе мігрень, роздряпувала шкіру, виривала волосся, починала відчувати болі в животі.
Все це – реакція на агресивну фразу «ніколи не смій так говорити».
Дівчинка розуміла, що висловлювати свої емоції відкрито – небезпечно. Тому і починала шукати інші, більш безпечні способи.
У цьому випадку біль в животі був тим, що не сказано, приховано, залишено при собі без надій і пояснень.
Діти, яким не дозволяють злитися, можуть зануритися в свій внутрішній світ, стати холодними або надто ввічливими, слухняними і зручними, вони дружать з правилами.
На перший погляд, така дитина ідеальна. Насправді ж, на жаль, до ідеалів дуже далеко.
3. Наслідки від стримування агресії в дитинстві залишаються до кінця життя.
Оклендер розповідає про досвід роботи з сорокарічною жінкою, у якої були проблеми у взаємодії з іншими людьми.
Справа в тому, що в чотирирічному віці вона прийняла рішення не дратувати свою матір питаннями, а замість цього – терпляче мовчати, тримаючи в собі почуття і переживання.
У дорослому віці жінка пам'ятала про це. Тоді це рішення стало свідомим вибором і гарантувало їй захист від небезпечного світу – матері, котра дратувалася через її прохання і питання.
У такій формі проявилася боротьба дівчинки за рівновагу. У підсумку мовчання і стримування стали стилем життя.
4. Контекст має значення.
Дитяча агресія не виникає на пустому місці.
Дитячий гнів може бути прихованим опором розлученню батьків або ж постійним сімейним сваркам.
Гнів дітей з притулків і дитячих будинків може бути реакцією на пережиті розгубленість і біль, тому що від них відмовилися найрідніші люди.
5. Навіть малюка можна навчити висловлювати гнів.
Етапи терапевтичної роботи з дитячим гнівом за Оклендер: розпізнавання, прийняття і вибір шляху вираження свого гніву.
Спочатку дитина повинна просто зрозуміти, що вона злиться. Не ображена, не соромитися, не радіє, а саме злиться.
Потім власну злість треба прийняти. Це складно. Особливо в системі координат, де гніватися – все-таки частіше погано, а не добре.
Насправді, злитися – це нормально. Зляться всі: і дорослі, і діти. Ми – люди, що тут поробиш…
Після прийняття власної злості – вибір способу висловити обурення. Дитині можна запропонувати щовечора ділитися тим, що викликало негативні емоції протягом дня. Тут головне – не засуджувати, а спокійно слухати.
Також не варто забувати про фізичну активність. Дитині, котра злиться, можна порадити побігати або пострибати, побуцати м'яч, зім'яти газету, покричати на іграшку або подушку.
Лють можна висловлювати в грі з ляльками, роботі з глиною або пластиліном, в малюнках.
Як бачите, дитяча злість – це не просто капризи:)
Якщо ви хочете більше знати і розуміти про те, що відчувають ваші діти і чому, що можна зробити з цим або як допомогти їм, запрошуємо вас в групу по роботі з дітьми, підлітками та батьками.
Навчально-терапевтичний проект «Моя сім'я і Я» з Вікторією Варгою.
Кому буде корисна ця група?
Тим, кому цікава тема роботи з дітьми та сім'ями
Тим, хто прагне краще знати і розуміти своїх дітей і себе у відносинах з ними
Або навіть тим, хто бажає розібратися у відносинах зі своїми батьками
Старт програми: 9 жовтня 2021, Київ, очно.
Переглянути подробиці можна за посиланням.
Comments