Образа, як наслідок виходу з конфлюєнції

Є безліч причин, що призводять до образи.

Але нам здається найцікавішим зупинитися на конфлюенції

Образа як реакція на розрив очікувань або розрив відносин – наслідок виходу з конфлюенції.

У разі, якщо людина перебуває в конфлюенції (злитті) з людиною або з ситуацією, і вийша з конвлюенції або ситуація змінилася, то цей розрив переживається як тотальна катастрофа і буквально зникнення себе.

Вся енергія після розриву конфлюенції направляється на саморуйнування, в проекцію, в безсилу лють і спробу привласнення того, що вже, на жаль, є недоступним.

Тому в практиці гештальт-терапії таку образу ми рекомендуємо розглядати як катастрофічний епізод в довгому ланцюжку подій.

Ми пропонуємо розглянути хронологію життя, яка була до епізоду образи і виділяємо чотири послідовних етапи на шляху від «звичайного життя» до образи.

Які ж це етапи?

Перший етап.

Фрустрація.

Людина опиняється в складній ситуації або в сильній тривозі.

В умовах дефіциту часу, не маючи достатньої підтримки від оточення, вона не в змозі уважно орієнтуватися. Настає момент перевантаження і початок кризи.

Другий етап.

Криза.

У тривозі людина регресує, не розуміє, що відбувається.

Щоб вийти з болісної напруги, вона відмовляється від опори на себе і погоджується на компроміс – на конфлюенцію.

І провалюється у механізм переривання контакту, який дає їй суб'єктивне переживання полегшення.

Отже, людина отримує тимчасове заспокоєння, ейфорію і почуття злиття з ситуацією, яка раніше здавалася складною і безвихідною.

З'являється надія і ідеалізація ситуації, відмова від повноцінної орієнтації і творчого пристосування в обмін на прогнозування розвитку подій і інтроекти.

Третій етап.

Невротизація.

Етап триває довго. Це життя на тлі конфлюенції.

Протягом життя виникають, природно, додаткові події і виклики від долі, або власні пориви і інтереси, власні збудження.

Але людина не повністю належить собі. Вона – у злитті.

Тому вона розміщує енергію, яку дають їй такі події, у форму «невротичних патернів», часто в комунікації підтримує трикутник Карпмана.

І наполегливо чинить опір усвідомленості.

Людина заспокоюється за рахунок того, що просто відокремлює від себе частину збудження, створюючи фіксовані динамічні проекції. І це формує підґрунтя для образи.

Четвертий етап.

Катастрофа.

Якась із зовнішніх подій виявляється настільки серйозною, що наявні невротичні схеми вже не можуть її компенсувати.

Наступає розрив конфлюенції.

Трагічне чуттєво пережите руйнування того світу, який був уявленням людини.

«Я образилась», говорить людина.

Але це тільки спрощена назва для тотальної катастрофи, в якій є переживання зради, розгубленості, люті.

«Світ пішов з-під ніг, коли ти зробив не так, як я очікувала!», скаже така людина.

Це буде не зовсім правдою. Оскільки світ вже не був під ногами з моменту переходу в злиття як спосіб переривання контакту.

Як же розгортаються події далі?

Найчастіше продовження сюжету йде по одному з двох сценаріїв.

Перший варіант розвитку ситуації – розвиток кризи, переживання катастрофи і «робота горя».

Визнання катастрофи, безсилля, факту руйнування старого світу, горювання і початок відродження, відновлення здатності до нових відносин і здатності до контакту.

Злиття, яке було розпочато давним-давно, руйнується душевним болем і стражданням. Життя починається на випаленій горем землі заново.

Другий варіант розвитку подій після образи – гіперкомпенсація.

Такий варіант часто здається більш соціально адаптивним і зустрічається частіше, але він, по суті, розвиває тенденцію до розщеплення.

Іноді це «пошук винних».

Почуття відщеплюються і «репресуються» через механізми дефлексії.

Інший варіант ситуації – формування надцінної ідеї і вимог до світу: «Поверніть мені все, як було».

Людина наполегливо вимагає від оточення співчуття, дій, спрямованих на відновлення колишньої ситуації, погрожуючи «стрибнути з даху» або обростає проблемами, і це звучить так: «Ось бачите, до чого мене це доводить».

До образи на ситуацію додається образа на оточення, яке не розуміє, не розділяє всієї глибини трагізму.

Як наслідок, така гіперкомпенсація часто веде до самотності і перешкоджає розвитку здорової прив’язаності.

Тактики терапевта при токсичній образі другого типу.

Необхідно визнати ситуацію, дати підтримку клієнту, допомогти йому висловити невдоволення і агресію на адресу другої людини або на адресу ситуації в цілому.

Крім того, корисно буває обговорити з клієнтом і зробити доступними спостереженню частину патернів, які передували катастрофі.

Можна пов'язати ці невротичні патерни з сюжетами з дитинства, з паралельними процесами з відносин з батьками, знайти їх походження в сімейних сценаріях.

Але найважливіше для зцілення фокусування – на епізоді, який імовірно передував зриву контакту за типом «злиття».

Ми не будемо очікувати, що знайдемо постфактум «хороше рішення» того старого конфлікту.

Для нас важливою метою є відновлення здатності до контакту.

Ми просто дамо визнання того, що ситуація була реально складною, і визнаємо факт, що клієнту реально не вистачало ресурсів і підтримки.

Ми робимо відновлення «точки повернення» – почуттів і поривів в тій ситуації, яка хронологічно передувала епізоду «переривання контакту за типом злиття».

Цей епізод максимально важливий, оскільки саме там людина була ще не в конфлюенції. Вона була здатна до контакту. До переживання фрустрації.

І тільки перенапруження сил в ході конфлікту призвело до того, що людина зірвалася в переривання за типом «злиття».

Нашою метою в цій роботі є не полегшення життя, а повернення людини в реальність з раю і пекла невротичних компенсаційних механізмів.

Якщо така ретельна робота з преконтактом буде успішною, ми станемо свідками дива.

Відновлення у людини здатності контакту і повернення до себе.

А також прийде вільне розуміння і усвідомлення нею свого життя – в тому числі в період злиття.

Пост складено на основі статті Олени Петрової. Повний текст можна прочитати за посиланням.