top of page
  • Фото автораkigipkiev

Конспект майстер-класу Гештальт-Конференції КІГіП 2022, Майстер-клас «Руки підтримки», Надія Рехтіна


Конспект лекції

з Гештальт-Конеренції КІГіП, 2022 рік


спікер


Освіта і сертифікати:

  • Сертифікований гештальт-терапевт

  • Практичний психолог

  • Body Mind Gestalt практик

  • Танцювально-руховий терапевт

  • Тренер перших і других ступенів в КІГіП

  • КІГіП, гештальт-терапевт. Лінійний тренер: Турбовець Наталія та провідні тренери МІГІП (Перший та Другий ступені).

  • Третій ступінь «Робота з групою в гештальт-підході». Викладачі-супервізори, міжнародні тренери GATLA (Лос-Анжелеського Інституту Гештальту): Джей Левін (США), Ірена Голуба (Латвія), Анна Танальська-Дулеба (Польща), Ольга Долгополова (Росія), Олександр Єремєєв (Киргизія).

  • Інститут інтегративної психології професійного розвитку м. Москва. Інтегративна танцювально-рухова психологія і психотерапія. Ведучий тренер: А. Гіршон.


Вища освіта:

Міжрегіональна Академія Управління персоналом. Інститут соціальних наук і самоврядування Г. А. Алієва. Спеціалізація: практичний психолог.



Спеціалізація в царині психотерапії:

  • Body Mind Gestalt, тілесно-орієнтований гештальт-підхід. Тренер Аріє Бурштейн (Ізраїль).

  • Корекція порушень харчової поведінки. Робота з емоційними заїданнями. Довгострокова навчальна програма «Інститут психологічних досліджень і розвитку особистості (Німеччина) за сприяння «Центру психологічної освіти та підвищення кваліфікації (Україна)».

  • Навчально-практична програма «Усе навколо – їжа» (Інститут Бодинаміки, Данія).

  • Робота з психосоматичними захворюваннями методом психотерапії (Міжнародний Інститут розвитку) майстерня В. Гусєва.

  • Дитяча та сімейна інтегративна психотерапія. Європейська асоціація психотерапії (за сприяння МАУП). Майстерня С. Ройз.


Майстер-клас «Руки підтримки»


Ми бачимо, що у військовий час професія психолога і кризова психологічна допомога дуже важлива, і вона буде ще більш важлива і далі для зцілення людей у післявоєнний період.


Український психологічний фронт зараз працює дуже стійко. Але що я чую у запитах психологів-волонтерів: «Поки, я з клієнтом — я стійка, підтримуюча. Але потім, вже після роботи, так багато почуттів болю та розпачу, що я не витримую, я переповнена і я втомлена, і немає сил».



І тоді найважливіші наразі для нас 2 питання:

- Як психологу організувати самопідтримку, що ж нам важливо робити для того, щоб не вигоріти в ці дні?


- Й друге, на що звертати увагу і фокусуватися у роботі з постраждалими у війні людьми? Як підтримати їх? Я пропоную побачити відповіді, як 2 руки підтримки: одна для себе, інша для клієнта.



Я впевнена, що турбота про себе зараз – це громадянська позиція. І мати руку підтримки для себе - це також громадянський обов’язок. Ми маємо не вигоріти! Тому що ми можемо протягнути руку підтримки іншим тільки тоді, коли самі маємо опору та стійкість. Я буду говорити не нові речі, але ті, які були які наче мантра з нами щодня.



І перша така мантра: ми маємо дбати про себе перед тим, як надавати іншим допомогу. Це відома метафора, що у літаку при розгерметизації батьки спочатку мають надягати кисневу маску на себе і потім на дитину. А ми маємо спочатку підтримати себе - потім наших клієнтів.



І ось наша рука підтримки для себе, наші 5 пальців міцної долоні, наші мантри перед кожною сесією:

  • Заземлення

  • Центрування

  • Фокусування

  • Контакт

  • Кордон контактування



І ми почнемо з першого пальчика:



Заземлення - це здатність відчувати своє тіло, дихання, опори та почуття.

Це має бути нашою практикою перед кожною сесією з клієнтом: сісти на свій стіл консультанта, сісти перед екраном, якщо ви працюєте онлайн. Сісти і відчути себе зараз у цьому місці, бо якщо я себе не «знайшла у цьому місці і зараз» немає кому зустріти клієнта.



Отже, коли ми заземлюємося ми працюємо з:

  • Усвідомленням тіла та відчуттів,

  • Диханням,

  • Вагою,

  • З опорами та підтримкою.


Як ми працюємо з заземленням? Внутрішнім зором помічаємо своє тіло і перевіряємо: На що я зараз спираюся? Може на сідниці. Може на свій хребет. Може я спираюсь на стілець. Може більше на ноги. Де моя вага? І що мене підтримує зараз в дуже тілесному розумінні?



Це наша така тілесна мантра перед тим, як сісти з кожним клієнтом. Це не вправа, зробили і забули, а це ми робимо, і робимо, і робимо, робимо. Ми заземлюємося, щоб зустріти, щоб з цієї опори зустріти іншого. Адже щоб руку протягнути — мені потрібна опора.



Що завгодно, тільки заземляйся. Це перше. А друге – помічай себе, томущо помітити себе можливо лише тоді, якщо я заземлюсь, я всередині себе, тоді я можу зрозуміти, що я переповнений і більше не можу. Якщо цього не робити, мій наступний крок — це вигорання. …. Помітили землю під собою наступний крок це – Центрування.


Центрування - відчуття зосередженості та сили сконцентроване у центральній осі та тазу.

  • Це тілесне «Я»

  • Послання цього відчуття «Я є»

  • Це почуття Дома у своєму тілі.


Це відчуття, яке зосереджується в центрі тіла — там, де в нас животик, 2 пальці вниз від пупка, в тазу.



Ми можемо покласти туди руку. (Це зараз довго. Але, коли ми це навчаємось робити, це займає 1 хвилину.) Покладіть руку на свій живіт, відчуйте, актуалізуйте цю зону для себе. Ви також можете покласти другу руку на поперек позаду наче ви тримаєте шар свого центру у руках, ви тоді відчуваєте свій об’єм. У цій зоні більшість наших життєвоважливих органів. Наш жар тіла тут. І це відчуття — «Я є!» Якщо стає трохи тепліше в тілі – ви на вірному шляху. І також відчуйте свою вісь, яка проходить поруч із хребтом, підтримуюча , опорна. Це вісь, що через нас з’єднує небо та землю. Спрямуйте туди увагу.



І знов наша мантра:

Заземлення, Дихиння, відчуття центру та вісі.



І коли ми там збираємося, то більше можемо побачити, в нас увага вже направляється назовні.

Ми можемо перейти на наступний крок:

Фокусуватися.



Це здатність до зосередження, активність органів чуття, контакт з реальністю.

Орієнтація.



Ми працюємо з органами чуття:

  • сприйняттям

  • зосередженням



Коли в нас підготовлена база і опора ми можемо фокусуватися на реальності і сприймати її, і тоді ми можемо побачити іншого, побачити нашого клієнта, ми стаємо готові до Контактування. Ми готові до сесії з клієнтом. Спираючись на те, що якісний контакт має зцілюючі властивості.



А коли ми розглядаємо цей аспект з точки зору самопідтримки терапевта, нам також потрібен контакт, де б нас зустріли, нам необхідно мати землю і серед людей.



Наприклад, якщо ви працюєте, як волонтер і через вас проходить багато історій, багато ситуацій, багато почуттів, створюйте для себе інтервізорські групи підтримки. Хоча б 2х своїх колег чи людей зі своєї групи, якщо ви навчаєтесь; з ким ви можете розділяти ці почуття на однаковому рівні. Зв’язуйтесь зі своїм терапевтом, зі своєю інтервізійною групою, тому що це також наша земля і це також наше заземлення. Ми самі то все не витримаємо. Це неможливо для жодної людини.



Але разом ми можемо бути силою. І ось такий грунт, таку землю для себе важливо також створювати для того, щоб протягувати потім руку підтримки.



І останнє, що з цього скажу, що під час взаємодії ми обов’язково зустрічаємося темою кордонів контактування.



Кордони підтримують відчуття захищеності і безпеки. Тому з простих речей, важливо витримувати сеттінг, вчасно починати та завершувати сесії, домовлятися про конкретну кількість сессій на волонтерських засадах, або обговорювати ціну за роботу. І терапевту важливо мати паузи для відпочинку, не нехтувати обідніми перервами, не нехтувати собою.



І от коли ми готові, тоді можемо протягнути руку іншому, нашим клієнтам.

Отже, «рука підтримки» клієнтам.



І це така модель. Це принципи, підтверджені при кризовому втручанні. Але те, що я помічаю останні дні, що ці 5 тем, ці 5 пальців — вони завжди є в нашій роботі. Не тільки, коли людина щойно зіткнулася там з чимось дуже-дуже небезпечним, якимось вибухом, чи якоюсь аварією, чи жахливим моментом, а вони завжди присутні в житті клієнта, який у військовий час прийде на консультацію чи звертається по кризову допомогу.

І ті 5 пальців, це:

  • Безпека.

  • Заспокоєння.

  • Зв’язок і контакти.

  • Вихід на самоефективність, з гаслом «Я можу», коли я щось контролюю.

  • Надія.



Чому я це пропоную побачити, як руку? Тому що як і пальчик в руці можемо взяти один і працювати з ним і зараз на нього головна увага. Але він тісно пов’язаний з усією долонею торкаючись, одного аспекту, коли він є фігурою, ми працюємо з усіма аспектами, навіть коли вони у фоні. І ми це маємо бачити, де зараз знаходиться клієнт, і що ми з цим можемо робити і знати, що так чи інакше одночасно всі пальчики є в нас. Це метафора, але вона мені здається важливою, як пам’ятати про це.


Етап безпеки.

Ми можемо це розглядати, як певні етапи, а можемо це бачити також, як: що зараз фігура, що зараз для мене актуально.



Наприклад, є люди, які зараз в небезпеці; зараз вони їдуть або тільки-тільки виїхали з небезпечного міста, там, де були жахи. Вони виїхали з небезпечного місця і це ще дуже висока активація. І тут очевидно, що ми на етапі безпеки.



Інша історія. Коли, наприклад, людина переїхала кордон, і вже так фізично нічого не загрожує, але питання: «А де я буду жити? Як тут бути без знання мови? Наскільки я в безпеці?». Іншого рівня питання безпеки, але вони є. Або може це питання зараз не таке актуальне. Є житло. Є основні моменти. І це все є. Так. І так, якщо в нас людина зараз в дуже високій активації, якщо зараз людина тільки-тільки пережила якусь страшну подію, тільки що була під вибухом і добігла до бомбосховища, то тоді перше, що ми робимо. І я впевнена, що ви це знаєте, але це можна повторювати-повторювати і повторювати, як із заземленням та іншими речами.



Перше, що ми робимо — ми створюємо максимально безпечну ситуацію.

Тобто відправляємо в бомбосховище, якщо людина зараз не може там якось зрозуміти, куди йти. Або бачимо, чи не буде перед активацію бігти в небезпечне місце, а навпаки направляємо в безпеку. Якщо є можливість, то ми там даємо води. Якщо холодно, то зігріваємо, якщо це необхідно. Якщо така людина говорить, ми готові вислухати, але ми ніяк не працюємо з емоціями. Ніяких емоційних розпитувань. Ми не працюємо з тими: «Що ти відчуваєш зараз?», якщо людина тільки зараз в небезпеці була. Ми робимо все, щоб повернути їх в реальність: «Де ти? Хто ти? Як тебе звуть? Кого ти тут знаєш?», «Я — Надія. Я — кризовий консультант». Мабуть, ви знаєте всі ці речі.



Що ще ми можемо робити? І от те, що дуже тут важливо — мати своє заземлення та дихання. Ми можемо сказати людині там: «Дихай». І вона не буде дихати глибоко, і це нормально. Але, коли поруч з нею буду дихати я, буду уповільнюватись я, коли повільніше, м’яко буду говорити, тілесний резонанс — спрацює.



Що тут ще може допомогти? Тобто дихання наше, спокійний наш тон, наше заземлення, як в будь-якій сесії зараз.

Мабуть, ви знаєте цю вправу про обійми метелика.



Коли ми руки кладемо долоні на свої плечі склавши руки навхрест, наче ви себе обіймаєте. І ми починаємо ритмічно хлопати по плечах із таким словами, наприклад: «Я — в безпеці. Я — є. Я дихаю». І так півхвилини. «Я — є. Я — в безпеці». Перевіряйте, як краще.



Якщо переактивація у людини, якщо багато, якщо є тряска або шейкінг, його ще називають, коли все тремтить, — ми, як фахівці, спираємося на знання про те, що це важливо. Це, як ті газелі, які біжать від гепардів. Якщо є можливість якось кудись це давати з себе. Не в себе, а з себе. Цю енергію з себе. Якщо людина втілеснена, вона може і потрястись. Добре. Якщо немає такого психологизованого погляду, і потрястись взагалі не підходить людині — все нормально. Тоді ми шукаємо, а як ця енергія може вийти з себе? Як? Можливо, щось робити. Можливо, щось переставити. Можливо, якусь дію зробити. Можливо, знаходити, як це виразити прямо зараз. І ще один тут момент. Якщо людина зараз після активації, що можна робити? Це така вправа, вона називається — руки, як батоги.



Отже починаючи роботу, ми перевіряємо безпеку.



Навіть, якщо клієнт вже за кордоном, перевіряємо, наскільки в його світі це відчувається як безпека.



Наступний етап – це заспокоєння. І це прямо етап, коли тіло розуміє, що я в безпеці, тобто в нормі — це починає людина спати, може приймати їжу, може приймати певні рішення, може виконувати прості побутові справи, але це вже коли цей етап, цей момент пройшов, коли нормалізована ця тема, коли це не фігура.



А ось коли це фігура, тут важливо звертати увагу, що людина може не спати, тремтіти, тут може нудити, тут може серцебиття бути високим. «Я не можу заснути, не можу сконцентруватися», - то тоді ми розуміємо, що це етап заспокоєння.



Нервова система переактивована. Що ви бачите? Що зараз можна зробити? Куди діти цю енергію деактивації, яка підіймається? Як її вивільнити? Як їй дати реалізацію? Знову ми робимо вправи. Якщо людина не може робити вправи, ми пропонуємо знаходити дії, які б цю енергію реалізовували. Що тут важливо? Щоб ці дії були насправді потрібні, щоб вони не були пусті.



Але, навіть коли людина вже в безпечному місці і нібито — все нормально. Волонтери її зустріли. Волонтери її кудись поселили. Але вона не спить. Але вона не може їсти. Ми бачимо все одно, що це цей етап. Ми шукаємо, що таке зупинено, що не може реалізуватись. Також важливо сказати, що це нормально в перші 12 діб, після активного стресу. Якщо людина тільки пережила, страхи війни і зараз тільки попала в безпечне місце, і починається перший такий етап. І навіть деколи клієнтам це важно нагадувати. Трохи-трохи-трохи вже відновилися сили і клієнт каже: «Щось таке… Що не так? Щось я там погано працюю. Чи щось в мене увага не дуже нормальна». Все, що ми робимо тут — валідизуємо, підтверджуємо, що — це нормально. Це нормальна реакція нервової системи на ненормальну ситуацію. І відновлення та заспокоєння ми можемо помітити, коли вже починають з’являтися певні емоції.



Іноді я у клієнтів питаю, наприклад: «А коли останній раз ти сміялась чи сміявся, хоч трохи?». Може бути, це: «До 24 лютого». І це також діагностика певна ще на цьому етапі ще не з’являється трохи.



«Коли останній раз ти плакав?»

«Дуже давно».



І ми по тому, як з’являються емоції, — ми можемо бачити це. Вже цей етап чи цей фокус уваги, ця фігура, вона наскільки зараз ефектна? Наскільки тут багато енергії?



Те що далі в цьому, цей пальчик — контакт. І мабуть, не знаю, чи знаєте ви на своєму досвіді про це певне відчуття самотності, навіть, коли поруч багато людей.



Оця самотність в травмі. Ніби багато, але я внутрішню ні з ким свої переживання розділити, ніби і не можу. І тоді ми шукаємо разом з нашим клієнтом, разом з тією людиною, якій ми допомагаємо. Що зупиняє цей контакт? Як він залишається сам? І це вже те, що ми, як гештальт-терапевти, вміємо робити добре.. Ми працюємо з функцію Self. І тоді стане можливий контакт. Якщо таким гештальтязиком сказати це.



Наступний пальчик — це я можу. Що я можу робити саме зараз? Почуття безсилля — нормальне почуття. Щось ми не можемо. Ми не можемо зупинити цю війну. Ми не можемо зупинити обстріли певних міст. Не можемо — це безсилля. Але щось я зробити можу. Якщо в людини зараз немає цього, ніби цієї енергії, цього центру немає, немає сил… Я, наприклад, якщо я така людина, я більше бачу це не можу, це безсилля. І його потрібно валідозувати. Це так. Але я щось можу. І ми шукаємо — це можу. Ми шукаємо цю дію, цю можливість, яка зараз актуальна для цієї людини. І це в будь-якому моменті. Наприклад, якщо людина тільки-тільки пережила щось, там вибух страшний, добігла до бомбосховища.


Ми тут питаємо її, ми шукаємо вибір: «Тобі де зручніше? Ти зараз хочеш тут сісти чи в тому кутку?» Вибір. Я щось контролюю на цьому етапі. Якщо людина вже в безпеці, просто інший масштаб цього питання. Що я можу робити? Як я можу волонтерити? Що я можу зробити саме зараз? Які дії? На що я спроможна? Де є моя влада? Де є мій контроль? Де я можу це зробити, взяти це?



Тобто ми шукаємо, допомагаємо шукати цей контроль. Нащо зараз ця людина впливає? Може впливати? І тут ми вже будемо, можливо, змінювати і шукати нові сподівання та цілі, тому що старі вже неможливі.



І останній пальчик — надія або ще можна сказати, — перспектива, віра, сенси. Дуже важливий момент. Які перспективи бачить людина? І цей етап справді неможливий, коли людина тільки-тільки-тільки з небезпеки вийшла. Тоді про сенси, поки що питання не стоїть. Точніше воно не є фігурою. Але в якийсь момент сенси або нові перспективи, нові опори будуть знаходитись. І ми цьому допомагаємо, коли це стає фігурою.



Знаєте, ми вже це бачимо. Бачимо в просторі сумісному, коли друзі запитують в соцмережі: «А що ти хочеш зробити, коли війна закінчиться? Що ти зробиш після перемоги? Які твої сподівання?». І для когось це питання структурує все життя зараз. Стає структурою. Стає такою перспективою, що життя наразі не закінчується. «Я бачу перспективу. Я бачу цю надію». І це ресурс.



А для когось це сенси, що: «Для мене мій город — понад усе. Це, як я, взагалі. Я за своє місто буду стояти! І в мене і сила тоді є. Ось це мій сенс. Це моя перспектива. Щоб залишилося моє місто» або «Моя перспектива, щоб діти були максимально в безпеці. І це моя перспектива. І це моя надія. Я для цього роблю тоді». І це тоді допомагає відчуттю «я можу» сформуватися. І так далі. І ми це знаходимо і звертаємо на це увагу. І ще тут можлива та тема, з якою ми зустрінемося на цьому моменті. З чим я маю попрощатися? Чого в моєму житті вже не буде? Буде інше — так. Але з чимось, щось мені важливо відгорювати.



Ми зараз з вами зробимо невеличку вправу.



Візьміть папір і ручку. Я зараз увімкнув цю картиночку з рукою. Спробуйте намалювати свою руку. Намалюйте цю метафору кордонів. І спробуйте пошукати, як наповнений кожен ваш пальчик на даний момент. Що зараз безпека для вас? Це можуть бути дуже різні речі. Що ви обираєте та берете, як свою безпеку? Може це ліжко. Може це каремат в бомбосховищі. Може це… що ще? Може це твоя квартира. Чи прихисток закордоном. Одна людина каже, що: «Я — в Києві. І це найбезпечніше місце для мене по всій по всьому світу. Це мій дім. Мої стіни. Оце моя безпека». І у внутрішньому переживанні — це так.




Далі як у вас із заспокоєнням? Як ви спите? Як ви відчуваєте смак їжі? Як ви хочете їсти чи ні? Як на цьому? Чи можете ви дихати животом? Цей рівень активації нервової системи. Якщо цей пальчик. Як в мене зараз зі зв’язком з іншими людьми?



Відчуваю я зв’язок з іншим чи з іншими? Відчуваю я зв’язок з гештальтспівтовариством зараз? Може це мій зв’язок. Хто зараз мій зв’язок і мій контакт? Чи легко мені виходити на контакт? Чи може, навпаки я все знаю, що це треба. Я знаю, що, коли люди виходять на контакт, як Бессель ван дер Колк казав: «Люди в контакті зцілюються. Контакт для людей — це внутрішній знак, що я можу бути в безпеці поруч з іншими». І я можу це все знати, я читала його книжки, але я — не можу вийти. І зараз це моя реальність. Як у вас? Що я можу? Де мій контроль?



Якщо цей пальчик. Що я можу вдіяти? В чому я ефективний? Може дуже, навіть прості речі. Я можу зробити чай. Я можу видихати, коли цього побажаю. І це «Я можу».



Яка надія у вас? Чи яка перспектива? І може її зараз не видно. І це також може бути.



Це нормально. Напишіть на кожен пальчик по кілька тез. І я вам запропоную зараз в парах це обговорити. Найголовніше, що ви помітили в цій роботі? Найголовніше для вас.




11 переглядів

Comments


bottom of page