Як гештальт-терапія дивиться на нарцисичні, шизоїдні та межові риси особистості
Уявіть, що дитина росте у світі, де потрібно або бути ідеальним, або не відчувати взагалі, або постійно балансувати на межі хаосу, щоб вижити. Це, насправді, не така вже рідкість.
Те, як дитина, а потім вже й доросла людина реагує на неекологічне середовище у родині або у суспільстві - не вибір. Це спосіб пристосування.
І те, що клінічнічний спеціаліст називає «розладом особистості», у гештальт-терапії ми бачимо як фіксоване творче пристосування – стратегію, яка колись була життєво необхідною, але в дорослому віці стає суттєвим обмеженням.
Що тут добре, а що ні?
✔️ Добре – те, що ця адаптація колись справді допомагала людині справлятися з середовищем, де не було вибору.
❌ Недобре – що вона стала настільки автоматичною і фіксованою, що більше не дозволяє людині гнучко реагувати на реальність і будувати здорові відносини вже у теперішньому часі.
Чи це клінічний розлад, чи це коригується?
Відповідь – залежить від проявлення.
Якщо людина відчуває сильний дистрес, не може функціонувати або страждає від сильного відчуття внутрішньої порожнечі, тут може знадобитися і медикаментозна підтримка.
Але якщо це просто певний спосіб бути у світі, який приносить труднощі, але з яким можна працювати – це саме поле для терапії.
Яке ставлення має бути у гештальт-терапевта?
❌ Не виправляти клієнта.
❌ Не роздавати ярлики та діагнози.
✔️ Допомагати людині усвідомити свої патерни.
✔️ Досліджувати разом, як вони впливають на життя.
✔️ Дати можливість експериментувати з новими способами бути у стосунках та шукати екологічні шляхи відреагування.
Що стає фігурою в полі в терапії з такими клієнтами?
Чи терапевт відчуває себе ідеалізованим чи знеціненим?
Чи клієнт ухиляється від контакту або перевіряє межі?
Це не просто їхня поведінка – це спосіб бути в стосунках, який можна досліджувати тут і зараз, та шукати альтернативні шляхи побудови свого життя.
Yorumlar