Мене постійно ображають. Зі мною щось не так?

Образа – це почуття, пов’язане з відчуттям особистих кордонів і кордонів іншої людини.

Вона виникає там, де в мене є очікування від людини.

Це не просто потреба, а очікування того, що потреба буде задоволена.

І в той момент, коли я стикаюся з реальністю – людина не робить того, що відповідає моїм очікуванням – у мене виникає образа.

Водночас інша людина може зовсім не розуміти, чому це сталося.

Наприклад, дівчина чекає від свого хлопця квітів на світо.

Але хлопець не приніс їй квіти, а прибрав усю квартиру і приготував смачний сніданок, бо в його уявленні це було б для неї приємно.

А вона очікувала квітів.

Тут може виникнути образа.

Що можна зробити в цій ситуації?

Він міг би поцікавитися, що б її порадувало, або вона могла б сказати, що дуже любить, коли їй дарують квіти.

Це допомогло б трохи прояснити сіру зону між ними, і ця територія стала б спільною.

Якщо ситуація вже трапилася, не образитися не вийде.

Єдине, що можна зробити, щоб для іншої людини це почуття не стало причиною конфлікту в парі, проговорити:

«Я зараз ображена, бо очікувала, що буде так, а цього не трапилося. Чи міг би ти в майбутньому робити інакше?».

Якщо для партнера це не проблема, то тут і конфлікту не буде, і образа мине швидше.

Окрім того, важливо поговорити про формулу образи

Перша: мене ця людина злить.

Друга: ця людина важлива для мене і лише вона може задовольнити мою потребу.

Найчастіше образа – це почуття, притаманне для батьківсько-дитячих стосунків.

Ображаючись, людина ніби показує:

«Я менша, ти більший, і я злюся на тебе тому, що ти зараз не задовольняєш моє бажання, а тільки ти можеш це зробити».

Нам здається, що задоволення потреб міститься в іншій людині так само, як було в дитинстві.

Справді, коли ми народжуємося, ми нездатні самі себе напоїти та нагодувати, ми повністю залежні від інших.

Але в дорослому віці ми самі можемо задовольняти всі свої потреби.

Розуміючи це, ми стаємо не такими залежними одне від одного.

ЩО РОБИТИ В ТАКІЙ СИТУАЦІЇ:

По-перше, повернутися до усвідомлення того, що я не залежу від іншої людини, а за свої потреби відповідаю самостійно.

По-друге, спробувати по-іншому попросити те, чого б мені хотілося від людини.

Ми багато чого навчилися в дитинстві, але в дорослому віці можемо по-іншому поводитися у схожих ситуаціях.

Я можу ображатися в стосунках, коли щось не по-моєму, бо я так робила завжди, а можу вигадати інший спосіб.